УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


Лекція 4

Психологічні особливості формування мовлення

глухих і слабочуючих дітей

 

1. Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху

2. Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху

3. Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при порушеннях слуху

4. Особливості мовлення слабочуючих дітей

 

Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху

Серед факторів, які впливають на розвиток мовлення дитини, що страждає порушенням слуху, як найбільш важливі можна виділити наступні:

а) ступінь зниження слуху — чим гірше дитина чує, тим гірше говорить;

б) час виникнення порушення слуху — чим раніше воно виникло, тим більш важким є розлад мовлення;

в) умови розвитку дитини після виникнення ураження слуху: чим раніше розпочинаються спеціальні заходи для збереження і виховання нормального мовлення, тим кращі результати;

г) загальний фізичний і психічний розвиток слабочуючої дитини — дитина фізично міцна, психічно повноцінна, активна, буде володіти більш розвиненим мовленням, ніж фізично ослаблена, пасивна, і тим більше, психічно неповноцінна.

Спілкування глухих дітей дошкільного віку з оточуючими дорослими (найчастіше батьками) відбувається за допомогою предметних дій, природних жестів, міміки та інших немовленнєвих засобів з голосовими реакціями, невіднесеним лепетом. Кількість засобів немовленнєвого навчання з віком у глухих дошкільників розширюється: стає більше природних жестів, деякі з них діти вигадують самі або навчаються у дорослих. Розвиваються різноманітні погляди, спостережливість, увага до міміки дорослих.

 У ранньому віці відмінності у мовленні глухих та дітей з важкою туговухістю не виражені, більш помітні вони стають після чотирьох років.

Слабочуючі діти відрізняються від глухих тим, що у них навіть без спеціального навчання збільшується кількість слів, хоч і не схожих на слова, якими користуються діти, які чують.

 

Зв’язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау )

 

Вік, коли наступила глухота

Порушення мовлення

1,5-2 роки

Діти втрачають зачатки мовлення за 2—3 місяці і стають німими.

2 – 4-5 років

Мовлення зберігається протягом від декількох місяців до року, але потім розпадається; до школи залишається трохи ледь зрозумілих слів.

5-6 років

У рідких випадках діти втрачають мовлення зовсім.

7-11 років

Мовлення не втрачається, але голос здобуває неприродний характер, порушується інтонація, словесний наголос, темп мовлення стає швидким. Словник виявляється обмеженим (не вистачає слів, що виражають абстрактні поняття; вживаються головним чином прості слова).

12-17

Мовлення зберігається цілком, але втрачається його благозвучність і виразність.

 

Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху

Розвиток мовленнєвої діяльності дітей з вадами слуху включає:

Продуктивні види мовлення – усне

                                                 письмове

                                                 дактильне

                                                 жестове

Рецептивні види мовлення – зорове сприйняття

                                                 глобальне читання

                                                 сприйняття дактильної та жестової мови

                                                 читання з губ

                                                 слухо-зорове сприйняття

                                                 слухове сприйняття (з апаратурою)

Глобальне читання – зорове сприйняття слів глухими, починається з нерозчленованого сприймання та впізнавання табличок, спочатку за кольором, фактурою, потім – за першою літерою і т.д. Співвідношення табличок з різними предметами та діями дає поняття про їх сигнальні функції. Згодом діти навчаються виділяти букви.

Дактильна мова – це своєрідна кінетична форма словесного мовлення, в якій букви позначаються дактилемами. Є важливим допоміжним засобом засвоєння словесної мови.

Жестова мова – компенсаторний засіб, який дозволяє глухому спілкуватися з оточуючими. Виникає на основі експресивно-мімічних і предметно-дійових засобів спілкування.

Жестова мова многослівна (стирать тряпкой, стирать резинкой – різні слова), многозначна (одним жестом позначається предмет і відповідна дія).

Існують два різновиди жестової мови: національна (розмовна) – має специфічний порядок слів, прийменники та сполучники відсутні; калькуюча – жести є еквівалентами слів, їх порядок – як у звичайному реченні.

Жестове мовлення може супроводжуватись дактилюванням (наприклад, префікси та закінчення слів, власні назви, слова, для яких немає жестів).

 

Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при порушеннях слуху

Особливості механізму вимови при порушеннях слуху

Контроль за власною вимовою відбувається на полісенсорній основі з урахуванням рівня залишкового слуху та можливості компенсації дефекту за рахунок технічних засобів. Більш детально процес навчання дітей з вираженими вадами слуху усного мовлення буде розглядатись в темі «Формування усного мовлення у глухих і слабочуючих дітей».

Особливості механізму сприйняття усного мовлення при порушенні слуху.

Специфічним способом сприйняття усного мовлення є читання з губ. При цьому акустичний код замінюється оптичним, який є неповним і недостатньо диференційованим. За таких умов значно зростає роль зустрічної активності: прогнозування очікуваного висловлення, відображеного промовляння слів, переробки інформації, що надходить.

Якщо глуха людина повністю оволоділа усним мовленням, то механізм читання з губ включає:

1)     зорове сприйняття мовленнєвих рухів, яке спирається на оживлення в пам’яті відповідних зорових образів;

2)     відображене повторення цих рухів з оживленням у пам’яті відповідних кінестетичних образів;

3)     прогнозування і переробки інформації, що надходить (з урахуванням мовленнєвого та немовленнєвого контексту).

Якщо слух втрачено після повного засвоєння мови, то протягом певного часу (інколи тривалого) механізм читання з губ доповнюється збудженням слухових образів слів.

Якщо мовленнєва система ще не сформована, то розпізнання слів і фраз з губ обмежене і нерозчленоване. Оральний малюнок слова (як і слуховий, слухо-зоровий або тактильно-вібраційний образ), фактично не відрізняється від інших подразників першої сигнальної системи.

Фактори, які визначають успішність сприйняття усного мовлення глухою (слабочуючою) людиною:

1. Обумовлені зовнішніми обставинами:

- освітлення і ракурс голови людини, що говорить, відстань до неї, особливості будови і рухів артикуляційних органів, темп мовлення, виразність міміки та жестів;

- акустичні характеристики мовлення, якість звукопідсилюючої апаратури;

- зміст інформації, що передається, лексика, граматичні конструкції;

- зв’язок інформації з ситуацією, в якій вона передається, з темою попередньої розмови.

2. Обумовлені власними індивідуальними особливостями:

- стан слухової та зорової функцій;

- ступінь розвитку мовлення, включаючи запас слів, володіння граматичним ладом, навичками звуковимови;

- наявність достатнього життєвого досвіду, кругозору;

- тренованість в сприйнятті усного мовлення.

У слабочуючого з розвиненим мовленням вихідним компонентом механізму сприйняття усного мовлення є слухове сприймання доступних фонетичних елементів мовлення.

Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна апаратура.

 

Особливості мовлення слабочуючих дітей

Обмежене розуміння мовлення - один з найбільш помітних і масивних симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями: запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).

У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.

Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:

а) змішання дзвінких і глухих приголосних;

б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;

в) недоліки пом'якшення;

г) пізніше формування африкатів,

д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них..

Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.

Більшість із зазначених недоліків відповідає особливостям мовлення нормальної дитини періоду мовленнєвого розвитку; інші недоліки характеризуються неправильними навичками, зумовленими недостатніми і перекрученими сприйняттями, що надходять до слухового аналізатору. До останнього відносяться: глухий і слабко модульований голос, змішання дзвінких і глухих при явищах одзвінчення глухих приголосних, труднощі виробки правильних свистячих приголосних.

Формування навичок активного використання розмовного мовлення у слабочуючих дітей пов’язано з цілим рядом утруднень, що включає:

1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування (жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного мовлення;

2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:

 а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив» замість «говорив»);

 б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);

 в) в з'єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);

 г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);

 д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти »);

 ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.

Внаслідок цього діти :

 а) пред'являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних формулюваннях по декілька разів;

 б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;

 в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і що поза сумнівом цікавлять співбесідників.

Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:

 а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);

 б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень, думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;

в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;

г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.