УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

Питання теми:

1.       Принципи організації фінансів страховика

2.       Умови забезпечення фінансової стійкості страховиків

3.       Гарантії платоспроможності страховиків

4.       Планування і прогнозування страхової діяльності

5.       Проблеми становлення страхового бізнесу в Україні

 

Сьогодні поряд із традиційним призначенням страхування – забезпеченням економічного захисту страхувальників від стихійних природних нещасть (землетрусу, повені, пожежі і т.д.), випадкових подій технологічного й екологічного характеру (вибухи в шахтах, забруднення навколишнього середовища хімічними й іншими викидами) об'єктами страхування усе більше стають майнові інтереси. Вони пов’язані з життям і здоров'ям юридичних і фізичних осіб (крадіжки, розбійні напади і т.д.), а так само з відшкодуванням заподіяного страхувальником шкоди особистості чи майну третіх осіб (страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, фінансових ризиків, професійної відповідальності й ін.).

Фізичні і юридичні особи (господарюючі суб'єкти) різних форм власності, що виступають в ролі страхувальників, відчувають потребу не тільки у відшкодуванні збитку, що виражається в ушкодженні чи знищенні основних фондів і оборотних коштів (що мало місце при командно-адміністративній системі керування народним господарством). Така потреба виражається в компенсації недоотриманого прибутку чи доходу через вимушені простої підприємств (непостачання сировини, неплатоспроможність споживачів енергоресурсів), невиконання договірних зобов'язань, контрактів тощо.

В економіці ринкового типу страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а з іншого – комерційною діяльністю, що приносить прибуток за рахунок вкладення тимчасово вільних грошей у перспективні об'єкти матеріального виробництва, вигідні проекти (будівництво швидкісних залізниць, тунелів і т.д.), на банківські депозити, купівлю акцій підприємств та інше. За таких умов страхування служить важливим фактором стимулювання господарської діяльності, прагненням одержати вигоду, бажанням ризикувати, “випробувати себе”.

Тож роль страхових компаній у ринковій економіці, зобов'язує їх приділяти особливу увагу організації власних фінансів, і як наслідок, забезпеченню фінансової стійкості і платоспроможності.

Принципи організації фінансів страховика

У сучасних умовах страхові організації займаються не тільки страховою діяльністю, але й інвестиційно-фінансовою, використовуючи для цього тимчасово вільні кошти зі страхових резервів та інших нагромаджень. Внаслідок цього грошовий обіг страхової організації більш складний, порівняно з іншими комерційними структурами.

Грошовий обіг страхової організації включає два незалежних грошових потоки:

1.      Страхові виплати – оборот коштів, що забезпечують страховий захист страхувальників. При цьому спершу формуються страхові резерви і фонди страховиків, а згодом частина вільних коштів інвестується у нестрахові рентабельні проекти і фінансові організації - банки (депозитні внески) і цінні папери (акції, векселя, облігації й ін.) з метою одержання додаткового прибутку (дивідендів).

2.      Кошти, призначені для функціонування страхової організації.

3.      Основний дохід страхових організацій формується за рахунок страхових платежів (внесків страхувальників). Крім основних статей одержання доходів від страхових платежів, інвестиційних і банківських вкладень страхова організація може мати доходи від спонсорства, менеджменту (по ризикових операціях), за рахунок консультацій, навчання кадрів та ін.

Страхові резерви по особистому, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності утворюються із страхових внесків і призначаються для забезпечення виконання прийнятих страховиком страхових зобов'язань як страхові виплати при настанні страхових випадків.

Страховики вправі також інвестувати чи іншим способом розміщати страхові резерви. Наприклад, видавати позички страхувальникам, що уклали договори особистого страхування, у межах страхових сум за такими договорами[1] .

Грошовий обіг, що безпосередньо пов'язаний з наданням страхового захисту, визначається випадковими ризиковими настаннями страхових випадків і невизначеністю величини нанесеного збитку. Тож в основі виплачення грошового страхового обороту лежить ймовірнісно-статистичний метод розрахунку, що дозволяє обчислити частку участі кожного страхувальника в створенні фінансів страховика, собівартість і вартість страхової послуги, тобто установити розміри тарифних ставок.

Формаза якою обчислюють витрати на проведення даного страхування, називається страховою калькуляцією, її допомогою визначають страхові платежі за договорами, а також встановлюють суми витрат на ведення справи в страховій організації.

Чим вища ймовірність, що створені страховиком грошові фонди виявляться достатніми для дотримання еквівалентності взаємин страховика і страхувальника, тим вища фінансова стійкість страховика.

Діяльність страхової організації в умовах ринку припускає не тільки відшкодування страхових збитків і витрат на ведення справи, але й одержання прибутку. У страхуванні термін "прибуток" застосовується умовно, тому що страхові організації не створюють національного доходу, а лише беруть участь у його перерозподілі.

Під прибутком від страхових операцій розуміють такий позитивний фінансовий результат страхової діяльності, при якому досягається перевищення доходів над витратами щодо забезпечення страхового захисту страхувальників. Головним джерелом одержання прибутку для страхової організації у більшості цивілізованих країн є не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, що проводиться шляхом вкладення частини тимчасово вільних коштів резервного страхового фонду в прибуткові науково-технічні проекти, комерційні справи, цінні папери, державні короткострокові облігації, на депозити й ін.

Кошти від інвестиційної діяльності спрямовуються, як правило, на фінансування страхових операцій, на дотації збиткових видів страхування, розробку нових видів страхування (екологія та ін.), підготовку кадрів тощо.

На відміну від обороту коштів по наданню страхового захисту, оборот коштів, зв'язаних з організацією страхової справи і розвитком страхової організації, регулюється чинним законодавством, статутом страхової організації й інших факторів.

 

 

 

Рис. 17 Схема діяльності страхових компаній

 

Особливості розкладки, ймовірність можливого збитку в ризиковому (як правило, короткостроковому) і накопичувальному (ощадному чи довгостроковому) страхуванні пород два типи страхових фондів:

1.      страхові резервні фонди по ризикових видах страхування;

2.      страхові резервні фонди по накопичувальних видах страхування (страхування на дожиття, пенсії й ін.).

У тих видах страхування, де збиток може досягати астрономічних розмірів (стихійні лиха, космічні, морські й авіакатастрофи, смерть (загибель) туристів і мандрівників), можуть також формуватися резервні фонди перестрахувального характеру.

Оскільки страхові організації є суб'єктами господарювання, і знаходяться на госпрозрахунку, самофінансуванні і самокупності, то формують, крім специфічних страхових резервів, й інші фонди, необхідні для забезпечення господарської діяльності. У ст. 30 Закону "Про страхування" сказано, що "з доходів, що залишаються після сплати податків і надходять у розпорядження страховиків, вони можуть утворювати резерви і фонди, необхідні для забезпечення їхньої діяльності". Наприклад, створювати резерви і фонди для фінансування заходів щодо попередження нещасливих випадків, транспортних аварій, чи втрати ушкодження застрахованого майна. Так, акціонерні страхові товариства (АСТ), що є власниками статутного капіталу (майно, передане товариству засновниками, включаючи доходи від реалізації акцій), повинні створювати крім страхових резервів і інші фонди в розмірі не нижче 15 % від статутного капіталу шляхом щорічних відрахувань у розмірі не нижче 5 % від чистого прибутку.

Резерви і фонди формують шляхом щоквартальних відрахувань від страхових платежів, що надійшли за договорами страхування і перестрахування упродовж даного кварталу.

Розмір відрахувань визначається рішенням виконавчого органа страховика - радою директорів, виходячи з кількості укладених договорів страхування і перестрахування, термінів їхньої дії, розміру страхових премій, що надійшли, обсягу страхових зобов'язань, характеру страхових ризиків, розмірів виплат, зроблених по раніше укладених договорах, та інших особливостей ситуації, що складається у страхуванні.

Резерви є тимчасово вільними спеціальними оборотними страховими ресурсами і не класифікуються доходом страховика.

Кошти резервів це резерви майбутніх виплат по страхових зобов'язаннях перед клієнтами (страхувальниками, застрахованими особами). Абсолютна величина коштів, накопичених у резервах, повинна збільшуватися по мірі росту кількості діючих договорів страхування.

Кошти страхових резервів не тотожні внутрішньогосподарському резервному фонду, створення якого відповідно до законодавства передбачено для всіх господарюючих суб'єктів.

Резерви знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні страховика. Вони можуть використовуватися страховиком як інвестиційні ресурси для одержання додаткового доходу з метою зниження витрат на ведення страхової справи, підвищення конкурентоздатності страховика і рівня ліквідності страхової організації.

Напрямки інвестування коштів резервів (вкладення на депозити, цінні папери, державні облігації і т.д.) регламентуються законодавством. Відповідно до нього з метою забезпечення фінансової стійкості страхові організації інвестують страхові резерви, утворені з отриманих від страхувальників страхових внесків для майбутніх страхових виплат, дотримуючись таких співвідношень:

• не менш 10 % коштів резервів - у державні цінні папери обласних, крайових і місцевих органів керування;

• не більш 40 % - у нерухоме майно;

• не більш 50 % - на банківські вклади (депозити)

• не більш 40 % - у цінні папери акціонерних товариств та в інші цінності;

• не більш 10 % - у валютні цінності відповідно до Закону "Про валютне регулювання і валютний контроль";

• не менш 5 % - на розрахунковий рахунок у банку для здійснення поточних виплат страхових сум за здійснюваними видами страхування;

• не менш 80 % інвестується на території України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами.

Відповідно до Закону "Про страхування" розміщення страхових резервів здійснюється страховиками на умовах диверсифікованості (примусовому вкладенні вільних грошей у держоблігації й інші цінні папери), зворотності (повернення страхових внесків страхувальнику при достроковому припиненні дії договору), ліквідності (здатності задовольняти претензії, пропоновані страхувальниками) і прибутковості.

Забороняється використання коштів страхових резервів для:

        ведення договорів позики (кредитних договорів) фізичними і юридичними особами, крім випадків, передбачених Законом "Про страхування" (також видавати позички страхувальникам, що уклали договори особистого страхування, у межах страхових сум по такиих договорах;

        ведення договорів купівлі-продажу, крім випадків придбання акцій і паїв товарних і фондових бірж;

        вкладення в інтелектуальну власність. Страхові резерви АСТ (АСК, ТОВ й ін.) підрозділяються на резерви по особистому, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності, а також по фінансуванню заходів щодо попередження страхових випадків, чи втраті, ушкодженню застрахованого майна.

Страхові резерви, утворені страховиками, не підлягають вилученню у державний й інші бюджети.

 

Умови забезпечення фінансової стійкості страховиків

Під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміють балансування доходів з витратами за страховим грошовим фондом, що формується зі страхових внесків сплачуваних страхувальниками (премій).

Основою фінансової стійкості страховиків є наявність сплаченого статутного капіталу, страхових резервів, а також система перестрахування. Статутний капітал (статутний фонд) страхових організацій спочатку формується за рахунок бюджету (обов'язкова форма страхування) або за рахунок коштів від продажу акцій та інших цінних паперів.

Мінімальний розмір статутного капіталу залежить від різних видів страхування і перестрахування. Статутний капітал акціонерного страхового товариства закритого типу створюється за рахунок внесків засновників і продажу акцій працівникам даного товариства, акціонерного страхового товариства відкритого типу - шляхом обміну внесків на акції засновників і продажу акцій по відкритій підписці чи на аукціоні біржі.

Акумуляція коштів страхового фонду досягається насамперед за рахунок росту числа страхувальників і застрахованих об'єктів.

Проблема забезпечення фінансової стійкості може розглядатися подвійно: як визначення системи імовірності дефіциту коштів у якому-будь році і як відношення доходів до витрат за минулий тарифний період.

Ступінь дефіцитності коштів страхової компанії залежить від величини страхового портфеля.

Для визначення ступеня імовірності дефіцитності коштів (ДК) застосовується коефіцієнт Коньшина :

в якому: q — середня тарифна ставка по всьому страхо­вому портфелю;

п ~ число застрахованих об'єктів.

 Чим менше значення коефіцієнта ДК, тим вища фінансова стійкість страховика. На величину показника ДК, як видно з формули, не впливає розмір страхової суми застрахованих об'єктів.

Однак варто мати на увазі, що коефіцієнт Коньшина дає найбільш точні результати, коли страховий портфель страховика складається з об'єктів із приблизно однаковими по вартості ризиками (тобто без катастроф, землетрусів, загибелі космічних кораблів, літаків і т.п.).

Отже, однією з умов забезпечення фінансової стійкості страхових операцій є завдання вирівнювання розмірів страхових сум, на які застраховані різні об'єкти туризму. Завдання за рахунок передачі частини видів страхування чи їхньої вартості іншим страховикам у перестрахування, що набуває в останні роки щораз більшого значення у страховій справі.

Існують законодавче визначені вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд - головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалося, є наявність мінімального розміру статутного фонду - 100 тис. екю (для компаній, створених за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, - 500 тис. екю). Важливо, що не менш як 60 % статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України "Про страхування" допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більш як 25 % загального розміру статутного фонду.
Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи.
Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.
Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми, яка складається на страховому ринку. Коли визначається ціна за страхову послугу, насамперед ураховується реальна ціна ризику. Крім того, необхідно враховувати величину, однорідність та стабільність страхових операцій. На підставі цих характеристик, сформованого страхового портфеля, а також статистичних даних про настання страхових подій за кілька років і розраховується тарифна ставка. Але не завжди об'єктивні вимірювання доступні страхувальникові, оскільки він не всі розрахунки може виконати, а іноді й не володіє потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих збитків. Відхилення страхової ставки від об'єктивних обгрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.
Ще один фактор фінансової надійності страховика - достатність страхових резервів, які відбивають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів повинен бути адекватний узятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань забезпечується достатнім розміром страхових резервів (при їх формуванні слід ураховувати вид страхування, термін дії договору, рівномірність розподілу ризику), а також правильно визначену основу для страхової премії.
Акумульовані у страхові резерви премії деякий час є у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню, оскільки кошти страхових резервів є коштами страхувальників і мають бути повернені їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань і повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікованості, надійності та прибутковості. Такі вимоги дозволять забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів;
необхідність у інвестиційному доході.
Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Значна вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика, можуть негативно вплинути на фінансову надійність страхової компанії. Проте метою перестрахування є те, що страховик, приймаючи на страхування великий ризик, передає його частку перестраховикові і далі несе відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому визначення розміру власного утримання зобов'язань має дуже велике значення. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку у страховика може не бути достатньо коштів для покриття збитків страхувальників.
Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, характеру ризику, імовірності та можливого максимального розміру збитку, ступеня схильності до ризику, розміру власних коштів страхової компанії, а також від періоду та території. Одним із найважливіших моментів визначення розміру власного утримання є залежність від розміру власних коштів: чим більший розмір власних коштів страховика, тим більший розмір страхових виплат, що їх компанія може здійснити в разі настання страхового випадку. З метою захисту виконання зобов'язань страховика перед страхувальниками Законом України "Про страхування" передбачається в обов'язковому порядку укладання угоди перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.
Додержання страховиком перелічених чинників, котрі мають вплив на його фінансову надійність, є певною гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо забезпечення страхового захисту.

Варто мати на увазі, що доходи від страхових платежів при добровільному страхуванні являють собою ціну від продажу страхових послуг. У той час як при державному страхуванні ціна продажу регламентується калькуляційною ціною. В умовах ринкової економіки калькуляційна ціна і ціна продажу можуть не збігатися.

Розраховуючи тарифну ставку (брутто-ставку), страховик визначає очікувану вартість страхової послуги, а ціна продажу стає відомого тільки в момент укладення договору. Вартість страхової послуги величина об'єктивна, а ціна продажу формується під впливом цілого ряду факторів: кон'юнктури ринку, цінової політики уряду, процентних ставок у банках. Максимальні ціни визначаються потребами страхувальників, а мінімальні - необхідністю еквівалентності відносин страхувальника і страховика.

Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси 1) погашення зобов'язань перед страхувальниками; 2) фінансування діяльності страхової організації. У зв'язку з цим у страховій справі прийнятною є така класифікація витрат:

витрати на страхові виплати;

відрахування в запасні фонди і страхові резерви;

відрахування на попереджувальні заходи (попередження виникнення пожеж, консультації на вибір вогнестійких конструкцій, матеріалів, систем водопостачання і т.п.);

• витрати на ведення справ.

У сукупності ці витрати складають собою собівартість страхових операцій. У страховій справі собівартість розглядають в широкому і вузькому значенні.

У широкому значенні слова - це сукупність усіх витрат страховика на надання страхових послуг як безпосередніх (виплат страхового відшкодування чи страхового забезпечення), так і витрат на забезпечення фінансової стійкості страхових операцій (формування запасних і резервних фондів). У вузькому значенні слова - це витрати страхової організації на ведення справи.

Витрати на ведення справи закладають в кошторис брутто-ставки, вони є важливим елементом собівартості страхових операцій. Відповідно до прийнятої класифікації до складу витрат входять витрати на оплату роботи агентів, господарські і канцелярські.


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.