УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


Підручний фінансовий ринок

ТЕМА 7. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЦІННИХ ПАПЕРІВ

 

  1. Інструменти фондового ринку
  2. Ринок облігацій
  3. Ринок акцій
  4. Проблеми вексельного обігу в Україні
  5. Приватизаційні цінні папери
  6. Банківські цінні папери

 

1.     ПИТАННЯ № 37  ІНСТРУМЕНТИ ФОНДОВОГО РИНКУ

Дамо визначення поняття цінного паперу.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відноси­ни позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випу­стила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату дохо­ду у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість пере­дачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, не підлягають передачі, або передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кре­дитів.

Відповідно до Закону України „Про національну депозитар­ну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 року основними формами цінних па­перів є: бездокументарна та документарна.

Бездокументарна форма цінних паперів - це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права влас­ності на цінний папір.

Документарна форма цінних паперів - паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані  про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації ви­пуску та є підставою для взяття цих цінних паперів на обслугову­вання Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред'явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Випуск у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуван­ням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. Глобальний сертифікат - це документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у без­документарній формі який підтверджує право на здійснення опе­рацій з цінними паперами цього випуску в Національній депози­тарній системі.

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випус­катися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

 

1. Основні (боргові та права власності):

акції;

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

облігації місцевих позик;

облігації підприємств;

          казначейські зобов'язання республіки;

          ощадні сертифікати;

          інвестиційні сертифікати;

          векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

          форвардні (ф'ючерсні) контракти;

          опціони (варанти);

депозитарні розписки (свідоцтва).

 

2. ПИТАННЯ № 38  ПОНЯТТЯ ТА ХАРАК-КА  ОСНОВНИХ  ВИДІВ ОБЛІГАЦІЙ  Ринок облігацій

Класичними інструментами фондового ринку виступають облігації та акції, адже розвиток самого фондового ринку в Німеч­чині та в Росії в XIX ст. був пов'язаний з емісією та обігом білетів державних позик - облігацій, а пізніше і акцій

Облігація - борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного наперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на доб­ровільних засадах.

За ознакою забезпеченості всі облігації можна поділити на забезпечені (із заставою) й незабезпечені (без застави). Про забез­печення облігацій можна казатше тоді, коли емітент гарантує виконання своїх зобов'язань як щодо повернення основної суми боргу, так і щодо виплати доходів на нього. При цьому виклю­чається можливість неповного повернення, неповної чи не­своєчасної виплати доходу (всі державні й місцеві облігації є за­безпеченими). Забезпечені облігації гарантуються заставою, на яку може бути звернене стягнення за невиконання емітентом своїх зобов'язань.

Для забезпечення облігацій застосовуються різні застави, зокрема майно, фондові цінності, доходи від майбутніх проектів, майбутні податкові надходження, гарантовані зобов'язання та ін.

Облігації із заставою майна поділяються на першозаставні та загальнозаставні. Борг власникам загальнозаставних облігацій виплачується після розрахунку із власниками першозаставних облігацій (але до розрахунку з утримувачами інших фондових цінностей). Деякі особливості має застава під нерухомість, забез­печенням якої є заставні листи, і застава під рухоме майно (авто­мобілі, літаки, судна і т.п.). Якщо облігація видається під заставу нерухомого майна, то вона називається іпотечною і метою її є дов­готермінове рефінансування.

Облігації із заставою фінансових активів забезпечуються цінними паперами, які є у власності емітента (акціями, облігаціями інших компаній, у тім числі його філій або дочірніх фірм). До цього виду застави належать також цінні папери, що зберігаються у даного емітента на умовах трасту.

Випускаючи так звані реорганізаційні облігації (інакше їх на­зивають „дохідні"), емітент відповідає перед інвесторами тільки за капітальну суму позики. Доходи від таких облігацій залежати­муть від доходів самого емітента. Це також достатньо ризикована, спекулятивна інвестиція, оскільки доходи можуть виявитися і ду­же високими, і нульовими.

Поряд із забезпеченими облігаціями випускаються незабезпечені (без застави), що зумовлюється або браком активів для за­стави або високим рівнем довіри до емітента. У першому випадку незаставні облігації випускають зі збільшеними ставками відсот­ка для того, щоб компенсувати ризик придбання таких облігацій. У другому - своєрідною заставою є високий рейтинг емітента.

Під облігаціями з поверненням або облігаціями з достроковим відкликанням розуміють такі, котрі емітент має право відкликати раніше встановленого терміну, тоб­то викупити достроково за ціною трохи вищою від номінальної. Відкликавши старі, емітент може випустити нові облігації, але вже з новою ставкою і терміном погашення (рефінансувати). Причиною відкликання облігацій емітентом є зниження відсотко­вих ставок порівняно з тими, під які випускалися облігації, а та­кож зміна терміну погашення боргу.

Різновидом облігацій з поверненням є облігації відкладеного фонду. Це облігації, котрі поступово викуповуються емітентом на кошти, які щорічно забираються з прибутку. Вигода для емітента полягає в тім, що частина позики оплачується достроково і тому для погашення всього випуску не треба буде надто великих коштів. Емітент зобов'язаний заздалегідь сповістити інвестора про відкликання облігацій і дати обіцянку викупити їх за ціною вищою від номінальної.

Існують також облігації з розширенням та облігації з обме­ження. Перші випускаються на певний термін і дають мож­ливість власникові обміняти їх в момент викупу на більш довго­термінові зобов'язання тієї самої вартості. Облігації з обмежен­ням мають зворотну дію: випущені на тривалий термін, вони мо­жуть бути погашені значно раніше. Ясна річ, облігації з розширен­ням більшою мірою влаштовують емітента, а облігації з обмежен­ням - інвестора.

Облігації бувають конвертовані (застосовуються також терміни „конвертабельні" та „конверсійні"), якщо зумовлено можливість обмінювати їх на прості або привілейовані акції, котрі випускає даний емітент. Обмін відбувається протягом всього терміну чинності позики. Зрозуміло, що власник таких облігацій обміняє їх лише тоді, коли дивіденди на акції будуть більшими, ніж відсотки на облігації (таким видом облігацій є так звані єврооблігації). Емітенту така конверсія дає можливість знизити став­ку відсотка, а інвестору - впевнитися у підвищеній надійності облігацій і заручитися перспективою зростання свого капіталу вже у формі дивідендів. Ризик теж поділяється навпіл. Усе зале­жатиме від рівня ринкових цін на облігації та на акції.

 За українським законодавством облігації всіх видів оплачу­ються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їхнього ви­пуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою оп­лачується облігація, її вартість завжди виражається в гривнях. Відомі також облігації з виплатою на вибір. Вони дають емітенту право за дефіциту готівки розплатитися з покупцями облігацій не грошима, а облігаціями нового випуску. Більше того, існують облігації (вони називаються безвідсотковими), коли оплата здійснюється товарами емітента за пільговими цінами (зі зниж­кою). Такий порядок виплати мають, як правило, цільові позики.

 

ПИТАННЯ № 39 ЗОВНІШНІ ОБЛІГАЦІЇ ТА КАЗНАЧЕЙСЬКІ ОБЛІГАЦІЇ

 

Облігації зовнішніх державних позик України це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою до­ходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті і випускатися процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик Ук­раїни в межах передбачених законом про Державний бюджет Ук­раїни на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіци­ту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних за­садах серед населення, засвідчують внесення їх власниками гро­шових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансово­го доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань :

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовують­ся на покриття поточних видатків республіканського бюджету. Ви­плата доходу по казначейських зобов'язаннях та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених; по довго­строкових і середньострокових зобов'язаннях - Кабінетом Міністрів України, короткострокових - Міністерством фінансів України.

Багатоманітність різновидів і модифікацій облігацій потре­бує адекватної системи їх методичного, інформаційного й доку­ментального забезпечення. Від якості та надійності облігацій за­лежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вто­ринного ринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти - передовсім ф'ючерси та опціони.

 

2.     ПИТАННЯ  № 40  РИНОК АКЦІЙ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

 

Акція це титул власності, цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного то­вариства. Згідно із законом України „Про цінні папери та фондо­ву біржу" в нашій країні можуть випускатися такі види акцій:

          іменні прості;

          іменні привілейовані;

          на пред'явника прості;

          на пред'явника;

           привілейовані.

Акції акціонерних товариств, що створюються під час при­ватизації, можуть бутше іменними простими. Фізичні особи можуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товарист­вом. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його стату­том. Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у про­центах до їх, номінальної вартості щорічно виплачуваним дивіден­дом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях прова­диться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства. Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визна­ються одним власником акції і можуть здійснювати свої права че­рез одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товари­ство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попе­редні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забо­роняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із госпо­дарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому стату­том акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що зали­шається у його розпорядженні після сплати встановлених законо­давством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

 

ПИТАННЯ №  41 КАТЕГОРІЇ ПОДІЛУ АКЦІЙ ТА ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

У країнах з розвинутою ринковою економікою акції, залеж­но від рівня їх прибутковості і фінансового ризику поділяють на такі категорії:

Спекулятивні акції - акції „молодих" корпорацій або таких, що не можуть пред'явити курс цінних паперів за останні 5-6 років. Такі акції звичайно не можуть пройти лістинг і потрапити на біржу і перебувають в обігу на позабіржовому „вуличному" ринку.

Акції з „блакитними корінцями" - випускають лідери галузі. Дивіденди на такі акції стабільні, а інвестиції в них безпечні і при­ваблюють консервативних інвесторів, що надають перевагу інвес­тиціям в цінні папери з невисокою доходністю, але й низьким рівнем ризику.

Дохідні акції - акції компаній, продукція яких завжди кори­стується попитом, оскільки задовольняє у людей потреби першо­го рівня - життєво необхідні. Дивіденди на них перевищують се­редній рівень, а вартість акцій постійно зростає.

Акції зростання - їх емітують високоприбуткові корпорації, що намагаються вести науково-дослідницькі і конструкторські розробки, вкладають кошти в розвиток виробництва та розширен­ня ринків збуту. Хоча вони дають поточні невисокі дивіденди, але в майбутньому інвестори сподіваються на значне зростання вартості акцій і дивідендів.

Циклічні акції - характеризуються високою чутливістю до стадій відтворювального циклу або їх емітенти пов'язані з сезон ним характером виробництва чи збуту. Вартість цих акцій та дивіденди коливаються відповідно до ритму ділової активності. Інвесторів приваблює можливість отримання доходу за рахунок купівлі акцій у період спаду і продажу в період зростання.

Захищені акції - випускають емітенти, що є відносно стійкими до коливань ринкової кон'юнктури, їх акції приносять стабільні дивіденди, їх вартість зростає.

 

4. ПИТАННЯ № 42 ВЕКСЕЛЬ. ВИДИ, ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ

Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) спла­тити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні вексельний обіг регламентується такими законо­давчими актами:

>   Закон України "Про цінні папери та фондову біржу ".

>• Закон України "Про приєднання України до Женевської кон­венції 1930 року", якою запроваджено "Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 6 липня 1999року.

>• Указ Президента України від 14 вересня 1994 року № 530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгова­ності суб'єктів підприємницької діяльності України ".

>• Указ Президента України від 26 липня 1995 року "Про роз­ширення сфери обігу векселів ".

 

В Україні використовуються два види векселів:

    1. простий;

   2. переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель -• це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження креди­тора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму гро­шей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа ос­танній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: імен­ний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві не­обхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселе­тримач має три можливості: заповнити бланк від імені третьої особи (або й від власного імені), індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім'я або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту.

 

ПИТАННЯ № 43 ОСНОВНІ ВИДИ ОПЕРАЦІЙ ТА ПРОБЛЕМИ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ

 

З векселями здійснюються різні операції.

Доміцилювання - це оплата векселя за дорученням клієнта (векселедавця), що за попередньою домовленістю з банком вказує місце платежу.

Інка­сування векселя - виконання доручення векселетримача на одержання у встановлений термін належних платежів за вексе­лем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не надійшов - вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений - банк несе відповідальність за мож­ливі наслідки.

Дисконт векселів - це їхній облік (прийом, при­дбання) у банках, під час якого банк одержує дисконтну ставку, ф

орфейтування - купівля вексельних боргів, коли векселе­тримач, робить переказний напис покупцю із застереженням типу "без звертання на мене".

Депонування векселів - здача їх на збереження в спеціалізовані фінансово-кредитні й інвести­ційні інститути.

 

Основні проблеми вексельного обігу в Україні:

>• 1) векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами;

> 2) часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред'яв­лення векселя до оплати й протесту:

>• 3) арбітражний суд не завжди може захистити права век­селетримача, якщо він припустився грубої необережності;

>•  4) ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні.

Для подальшого розвитку обігу векселів в Україні необхідні певні заходи, спрямовані на захист прав векселетримачів, оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу нині найнезахищеніші. В Україні не здійснюється державна реєстрація випущених

векселів. Не існує обмежень щодо випуску векселів одним суб'єк­том підприємницької діяльності. Це може призвести до випус­ку в обіг нічим не гарантованих векселів.

Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (век­сельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світо­вого співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою економіч­ними та культурними традиціями, здійснити низку заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій век­сельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній Женевській конференції було розроблено і прийнято три век­сельні конвенції: Конвенцію № 358 "Про встановлення Уні­фікованого закону про переказні векселі та прості векселі"; Конвенцію № 359 "Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі"; Конвенцію № 360 "Про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів".

 

5. ПИТАННЯ № 45 ПРИВАТИЗАЦІЙНІ ЦІННІ ПАПЕРИ ОСНОВНІ ВИДИ ОПЕРАЦІЙ З ПРИВАТИЗАЦІЙНИМИ ПАПЕРАМИ

Приватизаційні папери являють собою різновид державних цінних паперів, які випускають у країнах, що здійснюю! ь пе­рехід від централізовано-планового управління економікою до державно-ринкового (змішаного). Приватизаційні папери ви­даються громадянам. В Україні згадані цінні папери є тільки іменними. Вони свідчать про право власника приватизаційного папера на безкоштовне отримання у процесі приватизації част­ки майна державних підприємств, державного житлового фон­ду, а також земельного фонду.

Приватизаційні папери з'явся в Україні після прийняття Верховною Радою пакету законів, спрямованих на врегулюван­ня процесу приватизації державного майна: "Про приватиза­цію майна державних підприємств". "Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про при­ватизаційні папери".

Під приватизацією державного майна слід розуміти відчу­ження майна, що перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян України в при­ватизації законодавством передбачено випуск особливого виду державних цінних паперів -• приватизаційних паперів, які за­свідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державно­го житлового фонду та земельного фонду.

Приватизаційні цінні папери - особливий вид державних цінних паперів України, що свідчать про право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, державних житлового і земельного фондів. Емітент - Національний банк України. Використовуються для обміну на документи, що свідчать про право власності на придбані об'єкти приватизації. За законодавством України до них належать: приватизаційний майновий сертифікат, житловий чек, земельна бона.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни України, які постійно проживали або пе­реїхали на постійне проживання в Україну до 1 січня 1992 р.

Обіг приватизаційних паперів має низку специфічних рис:

>•  а) приватизаційні папери вільному обігу не підлягають;

>•  б) їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним;

>• в) за приватизаційними паперами дивіденди або відсотки не нараховуються і не сплачуються;

>• г) зазначені папери не можуть використовуватися як засіб розрахунку або як застава для забезпечення платежів та кредитів;

>  д) приватизаційні папери, придбані з порушенням законо­давчих вимог, вважаються недійсними.

 

ВИДИ ОПЕРАЦІЙ З ПРИВАТИЗАЦІЙНИМИ ПАПЕРАМИ

Відповідно до законодавства України за час проведення при­ватизації існували такі варіанти використання приватизацій­них паперів:

-             обмін на паї господарських товариств, що створювалися товариствами покупців як за номіналом для працівників приватизованих підприємств, так і на аукціонній або конкурсній основі для інших громадян;

-              обмін на акції відкритих акціонерних товариств, що ство­рюються в процесі приватизації або корпоратизації підприємств, за пільгами для своїх працівників і на аукціонній основі для інших громадян;

-              обмін на паї й акції орендних підприємств, що перетворю­ються в процесі приватизації в господарські товариства або акціо­нерні товариства, також на пільгових умовах для працівників підприємств і на аукціонній основі для решти власників приватиза­ційних паперів;

-               конвертація приватизаційних цінних паперів:

>•     а) обмін приватизаційного майнового сертифіката на

житловий чек і навпаки;

>•     б) обмін приватизаційного майнового сертифіката на

земельну бону і навпаки;

>•     в) обмін житлового чека на земельну бону і навпаки;

- обмін приватизаційного майнового сертифіката або жит­лового чека на інвестиційний сертифікат інвестиційного фонду або інвестиційної компанії;

- передача приватизаційного майнового сертифіката або житлового чека в довірче управління довірчому товариству - трасту.

 

 

6.  ПИТАННЯ № 46 БАНКІВСЬКІ ЦІННІ ПАПЕРИ: ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ВИДИ

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів виявляються у:

-             випуску акцій;

-               організації їх розміщення;

-               забезпеченні ліквідності;

-               виплаті дивідендів;

-             веденні реєстрів іменних цінних паперів;

-               депозитарному обслуговуванні.

До цінних паперів банку належать також: ощадний сертифі­кат, депозитний сертифікат, банківський вексель.

В Україні найбільше уваги приділено ощадному сертифікату.

Ощадний сертифікат - це вид цінних паперів, який є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів, що засвідчує право власника сертифіката на одержан­ня суми депозиту і процентів за ним після закінчення встановленого терміну.

Ощадні сертифікати можуть бути іменними та на пред'яв­ника. Відповідно до чинного законодавства України у вільному обігу можуть перебуватше ощадні сертифікати на пред'яв­ника. Будь-які угоди відчуження іменних ощадних сертифікатів є такими, що не мають юридичної с для емітентів.

Ощадні сертифікати також можуть бути деноміновані в на­ціональній валюті або у вільно конвертованій валюті.

Законодавство України вимагає, щоб ощадні сертифікати мали певні реквізити, оскільки вони являють собою грошові документи: найменування, банк-емітент та його місцезнахо­дження, порядковий номер, дата випуску, утримувач, підпис, печатка.

Основна особливість ощадних сертифікатів в Україні поля­гає у тому, що цей вид цінних паперів може випускатися лише банківськими установами (банками).

Після ощадного сертифіката депозитний є не менш пошире­ним банківським цінним папером.

Депозитний сертифікат - це письмовий цінний папір банку-емітента про внесення коштів, який за­свідчує право власника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми депозиту і відсотків за ним.

В Україні найпоширенішим є депозитний сертифікат НБУ.

У Положенні "Про депозитний сертифікат НБУ" чітко й вичерпно визначено поняття і сутність депозитного сертифі­ката НБУ.

За положенням депозитний сертифікат НБУ - це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером На­ціонального банку України у бездокументарній формі, який за­свідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення вста­новленого терміну. Положення визначає порядок проведення операцій із сертифікатами.

До депозитного сертифіката НБУ застосовується система об­ліку СЕРТИФ, що визначається як окрема дворівнева система кількісного обліку сертифікатів і проведення розрахунків за ними.

Національний банк України постійно вдосконалює чинні мо­нетарні інструменти й застосовує у практичній діяльності нові методи регулювання грошово-кредитного ринку, притаманні світовій банківській практиці. Мстою випуску таких сертифі­катів є:

- введення інструмента, що має замінити облігації внутріш­ньої державної позики, довіру до яких підірвано;

- використання нового способу регулювання кількості грошей в обігу.

Депозитний сертифікат НБУ віднесено до категорії цінних паперів. Проте він мас окремий статус: це борговий цінний папір НБУ в бездокументарній формі, який використовується централь­ним банком держави як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики. Він може перебувати в обігу лише серед ко­мерційних банків та фінансово-кредитних установ. Причому пра­во на придбання цього фондового активу мають тільки ті банки, які не мають заборгованості за виданими НБУ кредитами і які забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями та обов'язкових резервів.

Останнім часом в Україні отримали розповсюдження валютні ощадні сертифікати. Вони є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів у доларах США та підтверджують права пред'явників сертифікатів на отримання їх вартості за котиру­ванням на день пред'явлення. Номінальна вартість таких серти­фікатів у різних банках різна - від 20 до 500 доларів США. Різновидом таких сертифікатів стали ощадні конвертовані серти­фікати з валютним забезпеченням. Перший випуск таких серти­фікатів іменних та на пред'явника був здійснений у лютому 1996 року АКБ "Надра".

Як правило, сертифікати розмішують на аукціонах, термін їх обігу становить від 1 до 180 днів; вони можуть бути предметом купівлі-продажу, застави, а також інших операцій на вторинному ринку.

Сертифікат не є конкурентним щодо державних цінних па­перів. Вони функціонують паралельно, виконуючи при цьому кожен свою функцію.

Серед цінних паперів банку можна виділити вексель.

Банківський вексель являє собою вексель, емітентом якого є банк. Здебільшого банки випускають прості векселі, тобто бе­руть на себе зобов'язання сплатити певну суму векселетримачу у певний день. Ніяких інших особливостей у випуску або обігу банківських векселів не існує. Тому цей вид цінних паперів взагалі виділяють дуже рідко. Банківський вексель не є окре­мим видом цінних паперів, і тому законодавчі вимоги щодо порядку випуску, форми бланків, реквізитів щодо векселів по­ширюються і на банківські векселі. Банківські векселі випуска­ються з метою мобілізації коштів, необхідних банку. Внаслідок випуску банківських векселів, як і внаслідок випуску векселів узагалі, виникають відносини безумовної заборгованості.

У зв'язку з тим, що вексельне законодавство досить вимог­ливе, банківські векселі (як і векселі взагалі) не можуть випус­катися в непаперовій формі.

Таким чином, банківський вексель призначений для залу­чення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, має депо­зитну природу. Однак, на відміну від сертифіката, він може бути використаний як платіжний засіб за товари і послуги. Поста­чання банківських векселів відбувається шляхом викупу після закінчення терміну обігу або ж достроково. У банківському век­селі вказується величина прибутку у вигляді відсотка від номі­налу, тобто вексель продається за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

 


 


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.