УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


Підручний фінансовий ринок

ТЕМА 4. ВАЛЮТНИЙ РИНОК

  1. Поняття та структура валютного ринку
  2. Валютні операції
  3. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку
  4. Особливості валютного регулювання та курсової політики Національного банку України

 

 

1.   ПИТАННЯ № 15  ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Валютний ринок - це сукупність економічних та організа­ційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсис­тема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують Ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредит­них та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

-  міжнародний валютний ринок;

-   національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидко­діючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіо­нальних ринків. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський - із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі; Аме­риканський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Ан­джелесі. На регіональних валютних ринках здійснюється тор­гівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характе­ром операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-об­мінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співто­вариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою ва­лютних операцій.

 

ПИТАННЯ № 16 ОСНОВНІ ЕКОНОМІЧНІ КАТЕГОРІЇ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Функціонування валютного ринку пов'язане з використан­ням деяких економічних категорій та понять.

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для об­міну валют при здійсненні валютних та інших еконо­мічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс ви­ступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

Зниження курсу національної грошової одиниці (де­вальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експор­ту, і навпаки - зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є струк­турною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості това­рів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійсню­ють зовнішньоекономічні зв'язки.

      Котирування це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і за­конодавчими нормами.

У світовій практиці існує два методи котирування:

/. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.

Наприклад, в Україні 1 долар США прирівнюється до певної кількості гривень, або у США 1 англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів чи центів. Таке ко­тирування нині застосовується в більшості країн світу.

2. Побічне котирування, коли одиниця національної валю­ти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така си­стема застосовується в небагатьох країнах.

Конвертованість – це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем кон­вертованості валюта поділяється на такі типи:

вільно конвертована;

частково конвертована;

неконвертована;

клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосо­вується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі Держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Велико­британія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економі­ки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами.

Резервними називають валюти, які переважно використову­ються для міжнародних розрахунків і зберігаються Централь­ними банками інших країн. До них відносять долар СІІІА. фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валют­них резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого тер­міну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'­являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках за­стосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюєть­ся нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації опе­рацій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обме­ження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингова валюта — розрахункові валютні одиниці, які існу­ють лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських за­писів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

 Законодавчі та нормативні акти, пов'язані з валютним ре­гулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валют­них операцій.

Таким чином, валютний ринок - один із найважливі­ших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно по­в'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.

 

2.  ПИТАННЯ № 18  ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Для характеристики прав і обов'язків суб'єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві гру­пи. До першої входять резиденти, до другої — нерезиденти. До резидентів Залежать фізичні особи, які постійно проживають в Україні, та ті, що тимчасово перебувають за її межами. До ре­зидентів належать також юридичні особи й організації, ство­рені відповідно до законодавства України, разом із їхніми пред­ставництвами за кордоном. До нерезидентів належать фізичні особи, які постійно проживають за кордоном, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають в Україні. Сюди ще зарахову­ють юридичних та неюридичних осіб, їхні представництва і фірми, що створені відповідно до законів іноземної держави і функціонують на території України.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі опе­рації, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій належать:

-               перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та ім­порт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

-                отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;

-                перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу;

-                перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної мати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, на­лежать:

-               прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в Управлінні підприємством;

-                портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

-                переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

-                надання і отримання відстрочки платежу за експортом ти імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.

 

ПИТАННЯ № 19 ВИДИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ ТА УГОД

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосеред­німи учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

курс покупця - курс, за яким банк купує валюту;

курс продавця - курс, за яким банк продає валюту.

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отриман­ня прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке вста­новлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто вини­кають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс.

Спот-курс - ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладан­ня угоди.

Форвард (терміновий курс) - ціна, за якою дана валюта про­дається або купується за умови передачі її на певну дату в май­бутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу.

Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток віл курсової різниці, а друга зазнає збитків.

Ф’ючерс - курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту.

Курси, що використовуються при укладанні угод, цілком за­лежать від видів таких угод.

Угода "своп" - це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Своп-угоди розповсюджені не лише у валютній сфері. Вони широко застосовуються в кре­дитних операціях як страхування від підвищення або знижен­ня відсоткових ставок.

Форвардні угоди виникли як форма страхування при зовні­шньоторговельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валютної вируч­ки, укладає термінову угоду на продаж валюти за сьогоднішнім курсом. Імпортер, купуючи товар у кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може ви­ступити як покупець цієї валюти за фіксованим на момент укла­дання термінової угоди курсом.

Форвардні угоди укладають кредитори, що прагнуть застра­хувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій на­дається позика.

Ф'ючерсні угоди виникли у вигляді торгових договорів із по­годженою ціною товарів та їх поставкою на певну дату.

Крім вище перелічених, розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж та складний арбітраж.

Валютний арбітраж - одночасна купівля та продаж інозем­ної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

Складний арбітраж передбачає роботу з низкою валют на різних ринках.

Арбітражні операції завжди пов'язані з ризиком затримки моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.

 

3. ПИТАННЯ № 20 ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КУРСОВА ПОЛІТИКА ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ.

 

Розвиток економіки будь-якої країни неможливий без створення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території країни резидентів та нерези­дентів, пов'язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

Використання валютних цінностей потребує певної регла­ментації та регулювання з боку уряду і Центрального банку. У зв'язку з цим зростає роль національного валютного законо­давства у визначенні порядку обігу іноземної валюти з ураху­ванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці країни, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національ­ної грошової одиниці,

У процесі розробки програми валютного регулювання треба враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку кон­кретної країни, необхідність сприяння розвитку банківсько-фінансового сектору, залежність економіки від автономного (критичного) імпорту (насамперед енергоносіїв), а звідси і не­обхідність стимулювання збільшення експортних надходжень і іноземних інвестицій.

Конвертованість валюти мас досягатися поступово, але до­сить швидко, протягом 1 - 2 років поступального, неухильною руху по шляху продуманої, поетапної лібералізації валютних операцій.

У питанні введення конвертованості проблема полягає в полі­тичному умінні пригальмувати лібералізацію валютних операції) і навіть обмежити деякі з них, але зробити це таким чином, щоб не викликати побоювання відновлення валютної монополії і, відповідно, посиленого відпливу капіталів.

Режим валютного курсу повинен передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції її інтересів експортерів. Останнє більш важливо для країн, що не мають значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кре­дитів, у зв'язку з чим експортери є основним джерелом інозем­ної валюти. Таке регулювання має здійснюватися лише ринко­вими методами.

Центральному банку необхідно терміново забезпечити на­громадження достатнього валютного резерву для того, щоб мати можливість стабілізувати курс (або гарантувати його плавне зни­ження відповідно до зростання внутрішніх цін) протягом до­сить тривалого часу.

Як стратегічний напрям слід розглядати створення для екс­портерів вигідних умов використання валютних ресурсів краї­ни (як для придбання необхідної їм сировини і матеріалів, так і для довгострокових інвестицій).

Щодо валютних надходжень, то бажанішим є варіант, коли валюта продається в обов'язковому порядку не урядові, а Централь­ному банку. Банк у такій ситуації виступатиме монопольним продавцем інвалюти на потреби імпортерів на внутрішньому ринку і прагнутиме до забезпечення рівного доступу для всіх імпортерів з урахуванням вимог до рівня конвертованості й курсу національної валюти. Після стабілізації курсу комерційні банки братимуть активну участь у цьому процесі. Стабілізація сальдо платіжного балансу на позитивному рівні й подолання інфляції дадуть змогу скасувати обов'язковий продаж валют­них надходжень.

Валютний ринок у своєму розвитку має пройти певні ета­пи. Регулювання валютного курсу і продаж валюти після її цесії Центральним банком можуть бути забезпечені за умови концентрації валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі. Потім повинна бути створена мережа регіональних бірж, що здійснюють торгівлю в режимі реального часу, для того, щоб забезпечити єдність курсу. Після досягнення стабілізації кур­су необхідно переходити до торгівлі валютою на декількох не­залежних біржах. Цей перехід треба здійснювати синхронно зі зміною правил обов'язкової цесії на користь комерційних банків. Завершенням програми розвитку валютного ринку стає перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що зна­менує собою якісно новий стан валютного ринку і системи валютного регулювання.

 

ПИТАННЯ № 21 ВИДИ РЕЖИМІВ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

Як переконує світовий досвід. Центральні банки застосову­ють такі види режимів валютних курсів:

-          фіксований валютний курс;

-          "вільно плаваючий " курс;

-           "регульований плаваючий " валютний курс;

-           систему множинних валютних курсів;

-           подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене Цент­ральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношен­ня цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного ба­лансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної гро­шової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного по­казника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпорт­них цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є по­шук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнто­вана вартість національної грошової одиниці. Як правило, кур­си національних валют перебувають у жорсткій відповідності до долара США. Деякі країни прикріп свої національні валюти до євро, деякі до валют сусідніх держав (Бутан — до індійської рупії, Лесото - до ранда ПАР) або до декількох валют (кошика валют), наприклад до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Дру­гої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваю­чих валютних курсів.

Вільно плаваючий курс це співвідношення між національ­ною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке скла­дається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із роз­виненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економіч­на і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетар­ної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валют­ний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіж­ного балансу.

Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному рин­ку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що сти­мулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резер­ви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим "регульо­ваного плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний ко­ридор". Валютний коридор - можливе мінімальне та макси­мальне відхилення офіційного курсу національної грошової оди­ниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валют­ний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні Щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу націо­нальної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як націо­нальних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кож­ний із яких використовується для певних цілей. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні ва­лютні курси можуть бути:

-               валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

-               вільними ринковими курсами, встановленими під впливом по­питу і пропозиції.

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі та продажу різняться більше як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою і не передбачає при­сутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб для отримання доходів. Доходи ви­никають під час продажу Центральним банком іноземної валю­ти імпортерам за ціною (курс пролажу Центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі Центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певних секторів економіки. Порівняно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів є своєрідним податком на ці товари. Низь­кий курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найприйнятніша для країн, які роб­лять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або занижен­ня експортних цін.

 

ПИТАННЯ “№ 22 ОСНОВНІ МЕТОДИ ВПЛИВУ ЦЕНТРОБАНКУ НА ВАЛЮТНИЙ КУРС

Що стосується центральних банків, то вони можуть вплива­ти на валютний курс або за допомогою своєї монетарної полі­тики, або за рахунок інтервенцій на валютному ринку.

Валютна інтервенція - це операція купівлі або про­дажу іноземної валюти Центральним банком країни ;; метою підтримання ринкового курсу національної ва­люти на рівні, бажаному для влади, з точки зору еко­номічної політики, що проводиться урядом.

Центральний банк продає іноземну валюту зі своїх резервів, якщо вважає за необхідне підтримати курс національної валю­ти на високому рівні, й, навпаки, скуповує її, якщо вважає, що курс національної валюти на ринку надто завищений і не сти­мулює розвитку експорту.

Валютні інтервенції здійснюються в тому разі, коли на рин­ку спостерігаються короткострокові зміни в попиті й пропо­зиції. Центральний банк очікує швидкого відновлення поперед­ньої рівноваги. Якщо такі зміни мають довгостроковий харак­тер, зумовлений глибинними макроекономічними процесами, валютні інтервенції не приведуть до позитивного результату Вони можуть лише відтягнути відповідні зміни валютного кур­су на якийсь час, протягом якого уряд повинен застосувати заходи щодо врівноважування платіжного балансу. В іншому випадку після вичерпання валютних резервів неминуче ще більш катастрофічне потрясіння валютного ринку.

Офіційні резерви центральних банків складаються головним чином із вільно конвертованих валют — близько 82 % усіх резер­вів (з них: у середньому 60 % - у доларах США, 15 % - у євро, 10 % - у японських єнах) і монетарного золота (приблизно 5 %).

Національний банк України у своїй курсовій політиці вико­ристовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

-          валютні інтервенції;

-           дисконтну політику;

-           валютні обмеження.

Нині для всіх резидентів і нерезидентів на території України діє єдиний порядок встановлення і використання курсу націо­нальної грошової одиниці до іноземних валют, який визначаєть­ся Національним банком України.

У нашій державі механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосуван­ня вільно плаваючого курсу національної валюти до фіксовано­го з подальшим переходом до регульованого плаваючого курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.

За використання режиму регульованого плавання курс на­ціональної валюти не фіксується, а приводиться у відповідність до змін на зовнішньому і внутрішньому секторах економіки.

За даного режиму регулюючий вплив забезпечує можливість підтримання валютного курсу на рівні, максимально наближе­ному до ринкових вимог, уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, що зумовлені недостатнім ступенем розвине­ності ринку. Конкретною метою регулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту і стимулювання припливу капіталу в Україну, підтримання ефективного рівня імпортних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні щодо іноземних валют, міжнародних розрахунко­вих одиниць, який використовується в розрахунках із бюдже­том і митницею, під час планування й аналізу зовнішньоеконо­мічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових відно­син держави з юридичними та фізичними особами, оподатку­вання, а також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті.


 


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.