УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


Підручний фінансовий ринок

ТЕМА 2. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТА ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

 

  1. Поняття та типи фінансової політики
  2. Характеристика сучасної фінансової політики України
  3. Фінансовий механізм
  4. Управління фінансами в умовах ринкової економіки

 

 

1.   ПИТАННЯ № 4,5 ПОНЯТТЯ І ТИПИ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

Ринкова економіка - дуже тонкий і складніший механізм, ніж планово-директивна економіка. На стан ринкової економіки сильно впливає держава, яка залежно від особливостей своєї економічної бази розробляє фінансову політику.

Фінансова політика - це комплекс державних за­ходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи.

Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального вироб­ництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.

Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:

- розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;

- створення адекватного фінансового механізму;

-                     управління фінансовою діяльністю держави та суб’єктів господарювання.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвит­ку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Фінансова політика - відносно самостійна сфера діяльності Держави. При її розробці варто виходити з конкретних особли­востей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішнього і міжнародного становища, реальні економічні і фінансові можливості країни. При проведенні фінансової полі­тики особливо важливим є забезпечення її взаємозв'язку з іншими складовими частинами економічної політики - кредитною, ціно­вою, грошовою.

Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефек­тивне використання фінансових ресурсів, регулювання еконо­мічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.

Завдання фінансової політики - це:

-                     забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

-                      встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;

-                      організація регулювання і стимулювання економічних та соці­альних процесів фінансовими методами;

-                      формування фінансового механізму і його розвиток відповід­но до цілей і стратегій, що постійно змінюються;

-                      створення ефективної і максимально дієвої системи управлін­ня фінансами.

Тип фінансової політики визначається особливостями по­точного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтереса­ми правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави.

Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регу­люючий, планово-директивний.

Класичний тип фінансової політики був панівним до 20-х років XX століття. Біля її джерел стояли класики політичної економії Адам Сміт і Девід Рікардо.

Основа класичної фінансової політики - невтручання дер­жави в економіку, збереження вільної конкуренції, викорис­тання ринкового механізму як головного регулятора господарсь­ких процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і вико­нання збалансованого бюджету. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за дер­жавним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі іі прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі — Міністерстві фінансів (казна­чействі).

Перехід до регулюючої фінансової політики пов'язаний із за­гостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX століття. Вона дала змогу протягом 30-х-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.

В основу регулюючої фінансової політики покладена еконо­мічна теорія Дж. М. Кейнса (1883-1946) про необхідність втру­чання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними важелями втручання держави в еконо­міку стають державні видатки, що формують додатковий по­пит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.

На відміну від класичної фінансової політики, головним ме­ханізмом податкового регулювання стає прибутковий податок. Він забезпечує вилучення через прогресивні ставки в суб'єктів господарювання доходів у вигляді заощаджень. Такий підхід дає змогу створити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капі­талів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасш­табна політика дефіцитного фінансування, коли держава ак­тивно використовує середньо- і довгострокові позики.

Управління фінансами провадять самостійні спеціалізовані служби. Вони здійснюють планування бюджету, контроль за надходженням податків, управління державним боргом.

У сімдесяті роки XX століття на основі неокласичного на­пряму економічної теорії регулююча фінансова політика одер­жала подальший розвиток. У результаті цього регулювання еко­номіки стає багатоцільовим, тобто, крім економічного зрос­тання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову господарства.

Головною метою стає скорочення обсягу національного до­ходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заоща­джень; зниження податкового тиску.

У країнах з адміністративно-командною системою проводить­ся планово-директивна фінансова політика.

Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР.

Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою ви­соку ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансу­вання надзвичайних витрат держави.

Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управ­ління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мста такої фінансової політики - досягнення максимальної кон­центрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповід­но до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей на­родного господарства, військові витрати. Мав місце залишко­вий принцип фінансування соціальної сфери. Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку.

Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх ко­лишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповіль­нення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансово­го становища держави.

 

2.   ПИТАННЯ № 6 ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет України були похідними від розмірів, що встановлювалися со­юзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України поста­ла необхідність створення власної фінансової системи.

Систему треба було створювати в кризових умовах. Свідчен­ням цієї кризи став величезний дефіцит бюджету, наростаюча емісія грошей і супроводжуюча її інфляція; зростання внутріш­нього і зовнішнього боргу країни; наявність великої кількості збиткових підприємств; платіжна криза в народному госпо­дарстві; значні суми непродуктивних витрат і втрат; зростання обсягів незавершеного будівництва; криза платіжних відносин держави в зовнішньоекономічній сфері, падіння рівня життя населення. І все це за умов, коли значна частина національно­го багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн.

Відмова від монополії державної власності, неможливість уп­равління фінансами в недержавному секторі економіки адміні­стративними методами призвели до необхідності перегляду ос­новних принципів фінансової політики, її основа - визнання свободи підприємництва, введення різноманітних форм госпо­дарювання, приватизація державної власності, перехід до ринкової економіки, яка базується на поєднанні інтересів приватних і державних суб'єктів господарювання.

Таким чином, створення власної фінансової системи в таких умовах необхідно проводити в два етапи: перший - охоплює проблеми, пов'язані зі зміцненням перших досягнень незалеж­ності, другий - вирішує питання стабільного розвитку.

Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансо­ва політика. На першому етапі вона була спрямована на ним із глибокої кризи. Це потребувало збалансування виробництва, нарощування його обсягів і значного зростання національного доходу, створення науково обґрунтованих взаємин у розрахун­ках із закордонними партнерами, формування й ефективного використання валютних ресурсів. У галузі бюджетної політики необхідною була збалансованість державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, створення фондів стабілізації, до­тацій для ефективного впливу на стан розвитку матеріальної і нематеріальної сфер, забезпечення потреб держави в прове­денні ефективної соціально-економічної політики.

Інвестиційна політика передбачала стимулювання інвести­ційної діяльності за рахунок власних коштів, державних органів, бюджетних вкладень, вкладень іноземних інвесторів в економі­ку України, кредитних ресурсів. У податковій системі фінансо­ва політика мала створити не фіскальну, а регулюючу, стиму­люючу, довгострокову систему оподаткування, а також системи ефективних зв'язків суб'єктів господарювання із бюджетами

На другому етапі фінансова політика повинна була концент­руватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на фор­мування ефективної структури виробництва, стимулювання на­уково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефек­тивності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших інструментів і відіграє роль їхнього ко­ординатора на загальнодержавному рівні. Бюджетний дефіцит не фінансується за рахунок інфляційного податку, не перевищує очікуваного рівня реального зростання, й економічні суб'єкти повинні бути впевнені в стабільності податкової системи.

Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінан­сова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобі­лізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економіч­них проблем розвитку.

Фінансова політика України має враховувати реальні фінан­сові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економі­ки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доціль­ний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визна­чення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарюван­ня з огляду на соціально-економічні особливості окремих регі­онів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктив­них економічних законів.

Фінансова політика має враховувати стан української економі­ки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування.

Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники еко­номічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетно­го кодексу України визначає параметри державного бюджету,  надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни.

Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.

3.   Фінансовий механізм

Фінанси як об'єктивна економічна категорія існують неза­лежно від волі людей і є інструментом впливу на виробничо-торговельний процес суб'єктів господарювання. Цей вплив здійснюється через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність форм і ме­тодів, за допомогою яких забезпечується здійснен­ня розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралі­зованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів.

Фінансовий механізм - найважливіша частина господарсь­кого механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання ви­користання фінансових ресурсів. До структури фінансового ме­ханізму входять п'ять взаємозалежних елементів:

>•   фінансові методи;

>•  фінансові важелі;

>•  правове забезпечення;

>-   нормативне забезпечення;

>•   інформаційне забезпечення.

Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський процес. Цей вплив здійснюється через уп­равління рухом фінансових ресурсів, порівняння витрат і ре­зультатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за ефек­тивне використання грошових фондів. Фінансові методи ста­новлять основу фінансового механізму, до них відносять: пла­нування і прогнозування, інвестування, кредитування і самокредитування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні, трансфертні, трастові операції, оренду, лізинг, факторинг та ін. Дія фінансових методів виявляється в утворенні й використанні різних грошових фондів

Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси та ін.

Ефективність і дія фінансового механізму залежать від право­вого і нормативного забезпечення. До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови, накази та інші правові доку­мент органів управління. Нормативне забезпечення функціо­нування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної інформації. До такої інформації передусім відносять дані про. фінансовий стан суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.

Таким чином, фінансовий механізм є найдинамічнішою час­тиною фінансової політики. Він швидко реагує на всі особли­вості поточного стану в економічній і соціальній сферах краї­ни. Виходячи з того, що держава через фінансовий механізм здійснює свою діяльність у галузі фінансів, можна виділити ди­рективний фінансовий механізм і регулюючий.

- Директивний фінансовий механізм розробляється для фінансових відносин, у яких держава бере участь безпосеред­ньо. До нього, як правило, входять податки, державний кре­дит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюд­жетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування. У цьому разі держава детально розробляє обов'язкову для всіх учасників систему організації фінансових відносин. У багатьох випадках директивний фінансовий механізм може поширюва­тися на фінансові відносини, у яких держава не бере участі. До таких відносин належать ті, які мають велике значення для реалізації усієї фінансової політики (наприклад, ринок корпо­ративних цінних паперів), або одна зі сторін цих відносин - агент держави (наприклад, фінанси державних підприємств).

- Регулюючий фінансовий механізм розробляється для конкрет­ного сегмента фінансових відносин, який прямо не зачіпає інте­ресів держави. Такого роду фінансовий механізм характерний організації фінансових відносин на приватних підприємствах.

У цьому разі держава встановлює загальний порядок викорис­тання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків і обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів і напрями їхнього використання.

4.   ПИТАННЯ № 8 УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Практичне використання фінансового механізму безпосеред­ньо пов'язане з цілеспрямованою діяльністю держави щодо управ­ління фінансами.

Управління містить у собі ряд функціональних елементів: прогнозування, планування, оперативне управління, регулю­вання і контроль. Усі ці елементи забезпечують проведення фінансової політики в поточній діяльності державних органів, юридичних осіб і громадян.

Об'єктами управління є:

- грошовий обіг як рух суспільних фондів у грошовій формі в процесі відтворення;

- кругообіг капіталу, що охоплює його авансування, викорис­тання у виробництві, реалізацію виготовленого товару і повер­нення капіталу до вихідної форми;

- фінансові ресурси і їхні джерела у вигляді грошових фондів, що використовуються для забезпечення безперебійного функціону­вання і розвитку виробництва, соціально-культурної сфери;

- фінансові відносини, які виникають між підприємствами і державними установами, а також відносини міме торговими, ко­мерційними й іншими структурами.

Суб'єктом управління фінансами є перший керівник підпри­ємства, планово-фінансова служба, фінансові менеджери. Управління фінансами на рівні держави здійснюється системами зако­нодавчої і виконавчої влади. В Україні це Верховна Рада, Прези­дент і Кабінет Міністрів України. Безпосередньо оперативне управ­ління фінансами покладене на Міністерство фінансів і підзвітні йому регіональні та місцеві органи. Найвищий орган законо­давчої влади - Верховна Рада затверджує державний бюджет і регулює найважливіші відносини у фінансовій діяльності. Це здійснюється через прийняття законів із фінансових питань.

Кабінет Міністрів України формує і здійснює фінансову та грошово-кредитну політику, розробляє і подає Президенту Ук­раїни проект державного бюджету, організовує його виконан­ня, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, здійснює грошову емісію.

Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фі­нансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту дер­жавного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ре­візійна служба і Державна податкова адміністрація України, їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів Ук­раїни. Основне завдання контрольно-ревізійної служби - здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та досто­вірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податко­ва адміністрація головним завданням вважає забезпечення відпо­відності законодавства про податки, повний облік усіх плат­ників податків, здійснення контролю і забезпечення правиль­ності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій

Державне казначейство здійснює оперативне управління ви­датками державного бюджету. Казначейство також збирає, об­робляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, на­дає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.

Єдину грошово-кредитну політику і регулювання грошового обігу здійснює Національний банк України.

На підприємствах фінансами управляють безпосередньо фі­нансові служби.

Головне завдання працівників фінансових служб підприємства полягає у якнайповнішій практичній реалізації функцій фінансів.

Таким чином,

до управління фінансами входить проведення загаль­ної фінансової політики держави, здійснення функцій планування і координації фінансових ресурсів, розроб­ка фінансового законодавства, розробка бюджету, збір податків, випуск позик, управління державним боргом.

У першу чергу комплексне управління фінансами здійснюєть­ся шляхом застосування механізму планування.

ПИТАННЯ № 9 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ЕТАПИ

Фінансове планування - процес розроблення систе­ми фінансових планів з окремих аспектів фінансової діяльності, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії підприємства в майбутньому періоді.

Всі види фінансового планування перебувають у взаємозв'язку і здійснюються у певній послідовності.

-                     1 етап -- прогнозування фінансової діяльності, що ви­значає завдання поточного планування. Це найскладніший етап планування, що потребує високої кваліфікації фахівців. Під фінансовою стратегією підприємства слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір най­ефективніших шляхів їхнього досягнення. Це генеральний план дій для забезпечення підприємства коштами. Він охоплює пи­тання теорії і практики фінансів, їхнього планування, вирішує завдання, які забезпечують фінансову стійкість підприємства н ринкових умовах господарювання.

-                     2 етап -  поточне планування фінансової діяльності, що полягає в розробці системи фінансових планів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства на майбутній рік із розбив­кою за кварталами. Це планування допоможе визначити на май­бутній період усі джерела фінансування, сформувати систему доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність під­приємства, визначити структуру його активів на кінець плано­вого періоду.

-                     3 етап — оперативне планування фінансової діяльності. Воно полягає в розробці системи бюджетів - короткостроко­вих оперативних фінансових планів (до одного року), що від­ображають надходження і витрати коштів з окремих аспектів фінансової діяльності, окремих господарських операцій, ін­вестиційних проектів.

Таким чином, фінансове планування охоплює весь комплекс заходів як із формування планових завдань, так і з втілення їх у життя.

Поряд із фінансовим плануванням важливу роль в управлінні фінансами відіграє фінансовий контроль і аудит.

Фінансовий контроль і аудит - це форми контролю за створенням, розподілом і використанням грошових ресурсів у всіх сферах фінансової системи країни.

В Україні фінансовий контроль здійснюється з боку Держав­ної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Національного банку і фінансових органів, незалежних аудитор­ських структур тощо.

Фінансовий контроль проводиться шляхом вивчення ефектив­ності фінансової політики держави, перевірки відповідності вста­новленим законам правильності діяльності різноманітних структур і посадових осіб у фінансовій сфері.

Фінансовий контроль поділяється на два основних види:

1.                 Зовнішній, який спрямований в основному на пере­вірку відповідності напрямів фінансової діяльності й окремих фінансових операцій суб'єктів господарювання чинним право­вим нормам. Його, як правило, здійснюють зовнішні органи.

2.                 Внутрішній, який являє собою процес перевірки вико­нання і забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері фінансової діяльності підприємства; попередження кризових ситуацій, що призводять до банкрутства. Організація внутріш­нього фінансового контролю базується на побудові системи моніторингу фінансової діяльності. Система моніторингу — це розроблений на підприємстві механізм здійснення постійного спостереження за найважливішими поточними результатами фінансової діяльності в умовах постійно мінливої кон'юнктури фінансового ринку й економіки в цілому.

Основною метою розробки системи моніторингу фінансової діяльності є своєчасне виявлення відхилень фактичних резуль­татів діяльності від прогнозованих, виявлення причин знижен­ня її ефективності, розробка пропозицій щодо коригування окре­мих напрямів фінансової діяльності. З цією метою, як правило, розраховуються базові групи фінансових показників: ліквідності, платоспроможності, діяльності й прибутковості.

В умовах розвитку ринкових відносин зростає роль неза­лежного фінансового контролю й аудиту. Аудит являє собою інститут незалежного зовнішнього фінансового контролю, що здійснюється в умовах ринкової економіки аудиторською служ­бою на договірній основі. Мета аудиту - встановлення досто­вірності фінансової звітності підприємства і відповідності здійснюваних ним фінансових і господарських операцій чин­ним законодавчим актам.

Отже, фінансовий контроль є і має бути важливою функцією державного управління фінансами й економі­кою в цілому. Організаційні форми контролю повинні відповідати вимогам Конституції України, законів Ук­раїни "Про власність", "Про підприємства". А сам фінан­совий контроль варто розглядати як процес вивчення, порівняння, визначення, фіксації проблем та вжиття за­ходів щодо їх розв'язання, усунення порушень для до­сягнення збалансованості, пропорційності й оптимізації економічних і соціальних процесів.


 

 


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.

http://veliki.com.ua/