УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать реферат Контактная информация Статьи партнёров


 

11. Міжнародні валютні відносини

 

11.1. Сутність, структура та форми міжнародних валютних відносин

 

Міжнародні валютні відносини сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами,  міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних, грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.

При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, котрі являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет.

Валютний курс це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний паритет це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою – ще й і співвідношення із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СПЗ). СПЗ являють собою міжнародні резервні кошти, які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним фондом.

Однією з характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. На практиці під валютним котирування розуміють встановлення курсів іноземних валют у згідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Розглядають пряме і непряме котирування. Пряме котирування – це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування – це вираження одиниці національної валюти в іноземній.

До важливих характеристик валюти належить здатність валюти обмінюватися на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти. Валюти бувають вільно конвертованими, частковоконвертованими і неконвертованими. Існує два варіанти визначень видів конвертованості.

1-й варіант:

вільноконвертовані валюти – це валюти, які вільно й необмежено обмінюються на інші валюти;

частковоконвертовані валюти – це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти;

неконвертовані валюти – це валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни й не  обмінюються на інші валюти.

2-й варіант:

вільноконвертовані валюти – це валюти країн, які повністю відмін валютні обмеження як для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб), так і для резидентів (національних фізичних і юридичних осіб);

частковоконвертовані валюти – це валюти країн, які відмін валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів;

неконвертовані (замкнені) валюти – це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів.

У межах поняття конвертованості валют існує поняття резервної валюти.

 Резервна валюта це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, євро і японська ієна.

Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного (раніше золотого) паритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту і пропозиції.

До ознак, що допомагають краще зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони.

 Валютна зона це об’єднання багаточисельних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.

Особливості валютних зон:

підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют відносно основної валюти;

зміна курсів своїх національних валют відносно інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;

зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;

вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

вільних рух коштів у межах зони і наявність обмежень відносно третіх країн;

зосередження зовнішніх рахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і зона євро.

Основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему. Світова та регіональна валютні системи є формами організації міжнародних валютних відносин.

Національна валютна система це форма організації валютних відносин країни, яка визначається її валютним законодавством.

Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за  кордон  та  з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін.

Складові елементи національної валютної системи:

національна валютна одиниця;

валютні резерви;

валютний паритет;

курс національної валюти та порядок його дії;

умови функціонування національної валюти та золота;

умови конвертованості валюти;

валютні обмеження та їх форми й методи;

механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків;

система валютного регулювання та ін.

Національна валютна система органічно пов'язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою.

Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система.

Світова валютна система це форма організації валютних відносин в межах світового господарства, яка функціонує на підставі юридичних норм, угод і законів між країнами. Її характерними елементами виступають:

стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн;

чіткий механізм визначення валютних курсів;

валютний ринок;

узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота.

Золото виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін. Ця система була закріплена міжнародними угодами.

Третьою основною формою валютної системи є регіональна. Найбільшого розвитку вона набула в Європейському Союзі. У 1979 р. було створено Європейську валютну систему (ЄВС).

З 1989 р. по 1 липня 2002 р. у межах ЄВС впроваджена  єдина валюта, створено спільний центральний банк. Введення євро почалося з 1 січня 1999 р. Водночас для окремих країн, які не увійшли до зони єдиної валюти, створено ЄВС-2, в якій протягом трьох років поступово переводитимуть на євро всі операції з Європейським центральним банком, а потім міжбанківський платіжний оборот, тощо. Євробанкноти і євромонети з'явсь в обігу лише у 2002 р.

 

11.2. Етапи розвитку світової валютної системи

 

Світова валютна система склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Світова валютна система має таку функціональну структуру:

визначення складу основних міжнародних платіжних засобів;

встановлення режиму валютних паритетів і валютних курсів;

визначення умов конвертування (розміну) валют;

вироблення механізму поповнення каналів міжнародного обігу достатньою кількістю платіжних коштів;

уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

визначення статусу міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини;

встановлення режиму міжнародних валютних ринків і ринків золота.

Дві основні підсистемі світової валютної системи включають:

1) валютний механізм – це правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (це і різні міжнародні угоди з валютних питань, Міжнародний валютний фонд, регіональні валютно-кредитні заклади і національні валютно-кредитні заклади);

2) система міжнародних валютних відносин, тобто плинні (поточні) зв’язки, які виникають між різними суб’єктами МЕВ на валютних ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

Це два діалектично пов’язані між собою  елементи світової валютної системи, котрі, будучи взаємопротилежними за функціональним змістом, взаємодоповнюють один одного. Стабільний, малорухомий, як і повинно бути, валютний механізм до певної міри регулює стан постійних бурхливих змін та оновлень фінансово-кредитних операцій, зв’язків, які складають систему міжнародних валютних відносин. І навпаки, швидкий розвиток міжнародних валютних відносин призводить з часом до змін (удосконалення) валютного механізму.

Світова валютна система склалася ще в  ХІХ сторіччі у вигляді «золотого стандарту», за якого міжнародними грішми було золото. На Генуезькій конференції в 1922 році було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями. Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 року, а реально – до «великої депресії» 30-х років.

У 1944 році зародилася Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт) у відповідності до угоди, яку було укладено у місті Бреттон-Вудс (США). Ця система офіційно проіснувала до 1978 року, а реально перестала існувати вже в 1971 році. Основні положення цієї системи:

світовими грішми вважалися золото і долар;

скарбниця США зобов’язувалася обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію – 31,1 г);

прирівнювання валют  і їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних паритетів);

паритети були стабільними, а їхня зміна могла відбутись тільки з дозволу Міжнародного валютного фонду при певних умовах;

ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив’язувалися до долара);

міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Протягом майже трьох десятиріч ця система працювала ефективно. Конвертованість долара, штучно знижена ціна дали можливість США нагромадити у 1949 р. майже 22 тис. т золота (до 70% офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 р. золотий
запас США в 7 разів перевищував доларові активи. Більшість країн у 50-ті роки не бажали і не могли пред
явити значних сум доларових активів для обміну на золото.

Ситуація почала змінюватися наприкінці 50-х – на початку 60-х років у зв’язку з посиленням економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, з нереальністю офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова – 112), зростанням дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США скоротся до 10,5 млрд. дол. і станов  лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара, вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмін обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодоларового стандарту.

У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголос перехід до якісно нової світової валютної системи, до основи якої покладено такі основні принципи:

1. Перехід до плаваючих курсів та перетворення СПЗ на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежів. При визначенні величини СПЗ за допомогою «кошика» з чотирьох валют вирішальну роль відіграє американьский долар – 40%. 

2. Юридичне закріплення процесу демонетизації золота: скасу-вання офіційної ціни на нього та фіксація золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), зняття будь-яких обмежень для його приватного використання, відміна регулювання вільного ринку золота державами та міжнародними економічними організаціями, що означає перетворення золота на звичайний товар.

3. Посилення міждержавного валютного регулювання, в тому числі через МВФ шляхом впливу на механізм "плаваючих" курсів. МВФ уповноважений стежити за валютною політикою та за станом економіки країн-членів з координації їх валютно-кредитної політики. З цією
метою він розробляє рекомендації у сфері валютно-фінансової та економічної політики.

 

 

11.3. Міжнародні фінансово-кредитні організації

 

Розвиток економічного співробітництва, валютних та фінансових відносин між державами зумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Міжнародні фінансово-кредитні організації створені на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін.

Міжнародний валютний фонд наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

За статутом, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду.

МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ – організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць. Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р. і стала 167-им членом цієї міжнародної організації.

Головним акціонером МВФ є США. На кінець 1992 р. квота США становила 19,62%. Крупними акціонерами є Німеччина і Японія (по 6,1%), Франція і Великобританія (по 5,48%), Саудівська Аравія (3,7%), Італія (3,4%), Канада (3,2%), Нідерланди (2,55%), Китай (2,5%). Квоту для Росії встановлено на рівні 3,0%, України – 0,7%.

МВФ підтримує тісні зв’язки зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, з іншими міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).

МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.

МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання дострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15 – 25 років. Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:

розвитку інфраструктури;

здійснення сільськогосподарських проектів;

розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.

Вищим керівним органом МБРР є Рада управляючих, що представляють усі країни світу, які є членами МБРР. Виконавчий і найдієспроможніший орган МБРР – Директорат, до якого входить 21 виконавчий директор, 5 з яких працюють на постійній основі (це представники США,
Японії, Великобританії, ФРН і Франції).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Таким країнам МАР надає пільгові  кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних.

Джерела фонду МАР:

внески за підпискою;

додаткові внески країн-членів (переважно розвинених)

відрахування із прибутків Світового банку.

Кредити Міжнародної асоціації розвитку направляються в основному на розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а останнім часом також і на розвиток сільського господарства країн-позичальників.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.

МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.

Джерела ресурсів Міжнародної фінансової корпорації:

статутний капітал;

продаж участі в кредитах іншим банкам;

перепродаж цінних паперів;

позики і дотації від МБРР.

Членами МФК можуть бути тільки члени МБРР. Структура і функції органів управління такі самі, як і в МБРР, а керівництво спільне.

Багатостороннє агентство гарантування інвестиції (БАГІ) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків. Некомерційними ризиками вважаються:

невиконання контракту внаслідок урядового рішення;

революції, перевороти та наступні зміни в соціально-політичному стані;

військові дії;

відміна конвертованості національної валюти і пов’язані з цим перепони при переказі прибутків у країну інвестора;

експропріація майна інвестора.

БАГІ засновано у 1988 році. Джерелом ресурсів є надходження коштів від Світового банку. Крім того, БАГІ має свій підписний капітал, котрий у 1993 році налічував 948 млн. доларів. Термін гарантування, як правило, складає 15 – 20 років.

Крім операцій, направлених на сприяння реконструкції і розвитку країн-членів, стимулювання приватних іноземних інвестицій шляхом їхнього страхування, БАГІ консультує урядові органи країн-членів, що розвиваються, з приводу розроблення та здійснення політики, програм і порядку, які стосуються іноземних інвестицій; влаштовує зустрічі та переговори між міжнародними діловими колами і місцевими органами влади; надає необхідні інформаційні послуги. 

Вступ України в МВФ забезпечив їй також членство у Світовому банку (квота 10678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд. доларів). Це дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для розв’язання таких проблем, як стабілізація економіки та її структурна перебудова, реальна інтеграція України у світове господарство.

Важливе місце серед валютно-позичкових і фінансових інститутів займають регіональні банки розвитку. Вони виникли в 40 – 60-х роках. До них можна віднести:

Міжамериканський банк реконструкції і розвитку (1949 р.);

Африканський банк реконструкції і розвитку (1964 р.);

Азіатський банк реконструкції і розвитку (1966 р.);

Європейський банк реконструкції і розвитку (1992 р.).

Європейський банк реконструкції і розвитку – банк, який був створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та СРСР. Стратегія ЄБРР щодо України випливає із його загальних завдань, а також враховує особливості економіки нашої країни.

До регіональних валютно-позикових організацій ЄС відносяться: Європейський інвестиційний банк (ЄІБ); Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та інші.

Таким чином, міжнародні економічні відносини, їх окремі сфери регулюються відповідними нормами, які затверджені статутами міжнародних економічних організацій та правилами, що закріплені в міжнародних угодах.


СОДЕРЖАНИЕ УЧЕБНИКА


Реклама


Заказать реферат




загрузка...

Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.

Духи киев - интернет магазин парфюмерии и духов