УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


Тема 11. УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ

 

1.                      Джерела фінансування підприємств.

2.                      Статутний капітал, як джерело фінансування підприємств.

3.                      Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств.

4.                      Комерційні банки як джерело кредитного фінансування.

5.                      Оренда основних фондів (лізинг).

6.                      Комерційний кредит.

7.                      Спеціальні фонди та програми.

8.                      Фінансування через емісію та розміщення цінних паперів.

 

1.      Джерела фінансування підприємств

 

За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 24).

Структура джерел фінансування підприємства залежить від багатьох факторів:

-  від оподаткування доходів підприємства;

-  темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

-  структури активів підприємства;

-  стану ринку капіталу;

-  відсоткової політики комерційних банків;

-  рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування.

Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов’язань, а за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов’язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси с предметом особливої уваги менеджерів підприємства.

 

2.      Статутний капiтал, як джерело фінансування підприємств

 

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності розпочинається з формування статутного капіталу.

Статутний капітал – це виділені підприємству або залучені ним кошти на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством правом власності або повного господарського відання.

Порядок і джерела формування статних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує.

В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”.

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності.

За рахунок статутного капiталу підприємство формує свої власні (основні й оборотні) кошти.         

Окрім грошових коштів, статутний капiтал може формуватися за рахунок надходжень майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів та нематеріальних активів.

До нематеріальних активів належить вартість права користування результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів, “гудвілів”, промислових зразків технологій ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій,
звітів про науково-дослідні роботи та ін.  

Чинне законодавство передбачає мінімальні розміри статутних капіталів, при яких допускається державна реєстрація підприємства.        

 

Рис.24. Джерела фінансування підприємства

 

У процесі ведення господарської діяльності величина статутних капіталів підприємств змінюється за рахунок:

· збільшення їх унаслідок виділення частини прибутку на поповнення обсягів фінансових ресурсів;

· реалізації інвестиційних проектів;

· переоцінки основних засобів підприємств;

· додаткового випуску акцій;

· різниці у грошових надходженнях між продажною (ринкового) і номінальною вартістю акцій.

Під час приватизації майна державних підприємств передбачені такі джерела коштів, що їх використовують при формуванні статутних фондів:

· придбання акцій підприємства за рахунок приватизаційних сертифікатів, що їх отримують громадяни України;

· особисті заощадження громадян України;

· частина кредитів населення, яка становить проіндексовані вклади в Ощадному банку України;

· кошти вітчизняних юридичних осіб;

· кошти чужоземних юридичних та фізичних осіб.

Зростання обсягу виробництва товарів та послуг викликає потребу постійного нарощування статутних капіталів підприємств.

 

3.      Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств

 

Амортизація – це процес зношування і поступового перенесення вартості основних засобів на вартість продукції, виготовленої за їх участю. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

Амортизаційні кошти надходять на підприємство у складі виторгу від реалізації готової продукції (робіт, послуг) i нагромаджуються в амортизаційному фонді для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів.

Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

1)     на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тому числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які зайняті на виготовлені таких основних засобів);

2)     на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

,

де          Ба – балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок

звітного періоду, грн.;

  Н – норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

 

Норми амортизації

На календарний рік

На квартал

Група 1 – 5%

Група 1 – 1,25%

Група 2 – 25%

Група 2 – 6,25%

Група 3 – 15%

Група 3 – 3,75%

Сутність прискореного методу нарахування полягає у від’єднанні фізичного процесу зношування машин та обладнання від калькульованого процесу перенесення вартості цих машин та обладнання на вартість виготовленої продукції. Завдяки прискореній амортизації більша частина вартості машин та обладнання переноситься на вартість виготовленої за їх участю продукції у терміни, коротші від дійсного періоду їх фізичного та морального зношування.

Норми амортизаційних відрахувань для прискореного списання основних засобів встановлюють у законодавчому порядку державні органи. Визначаючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулювальні органи встановлюють ту частину чистого прибутку, яка може бути звільнена від податків зарахуванням їх до витрат виробництва і потім перерахована в амортизаційний фонд для подальшого інвестування згідно з потребами підприємства.

Отже, прискорену амортизацію можна розглядати як податкову пільгу, що її отримують підприємства, інвестуючи кошти в основний капітал. У перші роки використання засобів значну частину прибутку спрямовують на покриття витрат з амортизації, її не оподатковують і тим самим зменшують виплати з податку па прибуток.

Ефект використання прискореної амортизації відчутний в умовах економіки, що стабільно функціонує, у період криз та спадів дійовість амортизаційної політики зменшується.

Використання прискореної амортизації збільшує собівартість робіт та послуг. В умовах неповного низького завантаження обладнання – це негативний момент для підприємства.

При низькій рентабельності виробництва ефект від скорочення податкових зобов’язань низький. При нульовій рентабельності – для підприємств це є погіршенням їх фінансового стану, тому що, не даючи віддачі у вигляді зниження податку на прибуток, амортизація погіршує результати фінансової діяльності.

Крім того, ще один негативний момент використання прискореної амортизації полягає у тому, то, занижуючи штучно прибуток, інвестори та кредитори підприємства отримують неточну інформацію про фінансовий стан підприємства.

Для ліквідації цього протиріччя у деяких країнах практикують використання різних методів нарахувань для податкових цілей та для цілей фінансового обліку. Більшість підприємств використовує метод прискореного списання для податкових і лінійний для бухгалтерських розрахунків.. До того ж лише невелика частина західних компаній застосовує прискорену амортизацію у звітах для акціонерів.

Переваги та недоліки використання прискореної амортизації:

Переваги:

Недоліки:

-          дає можливість скоріше нагромадити кошти на відновлення основного капіталу;

-          Зменшує величину сплачених податків підприємством

-          Збільшує собівартість виготовлення продукції;

-          Спричиняє викривлення поданої інвесторам та кредиторам інформації про фінансовий стан;

-          Збільшує величину відрахувань у держбюджет

Отже, підприємства повинні застосовувати методи амортизаційних відрахувань, найсприятливіші з погляду їх зростання та підвищення цінності, виходячи з фінансового стану, в якому перебуває підприємство.

 

4.Комерційні банки як джерело кредитного фінансування

 

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Залежно від мети кредит може видаватися на:

-  фінансування оборотного капіталу;

-  фінансування основного капіталу;

-  викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на:

-  покриття збитків від господарської діяльності;

-  формування і збільшення статутних капіталів банків;

-  для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

-  проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

-  під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;

-  коли вони мають прострочену заборгованість за раніше виданими кредитами.

 

Залежно від терміну розрізняють:

2.     короткотермінові (на термін менший від одного року, як звичайно

3.     30,60,90 днів);

4.     середньотермінові (на термін від 1 до 5 років);

5.     довготермінові (на термін понад 5 років) кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фінансовою відсотковою ставкою (переважно за умов стабільної економіки).

Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність матеріальної гарантії або забезпечення кредиту. Формами забезпечення кредиту можуть бути:

6.     гарантії третьої сторони,

7.     товарні запаси підприємства;

8.     нерухоме майно;

9.     рухоме майно;

10. цінні папери.

Так, умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською заборгованістю чи закладними. Середньотермінові кредити переважно потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно). Довготермінові кредити здебільшого забезпечують нерухомістю, а кредит, наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним.

Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно оплачені. У разі порушень термінів оплати кредитів укладають додаткову угоду (пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування При непогашеній кредиту у визначений термін нові кредити, як звичайно, не надають.

Комерційні байки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання кредиту, комерційні банки звертають увагу на:

11. ділову репутацію підприємства;

12. ліквідність активів,

13. забезпеченість кредиту;

14. співвідношення суми власного і позичкового капіталу. Кредити надають також під боргове зобов’язання.

Боргове зобов’язання – цінний напір, що підтверджує зобов’язання банку надані кредит, а позичальника – повернути кредит і виплатити проценти в певні встановлені терміни. Конкретно в борговому зобов’язанні вказують:

15. суму кредиту;

16. ставку процента;

17. умови і терміни виплати кредиту;

18. забезпечення боргу заставою, що підтверджує платоспроможність;

19. інші умови, передбачені банком і позичальником.

Крім того, комерційні байки часто вимагають постійно підтримувати на розрахунковому рахунку фірми-позичальника певну суму (як звичайно, 10–20% від суми кредиту). Такий залишок називається компенсаційним залишком.

Вартість банківського кредиту залежить переважно від двох факторів, типу позичальника і типу ставки процента. Високу ставку встановлюють для ризикованих позичальників-і для невеликих кредитів.

Розрізняють три основні ставки процента з банківських кредитів:

20. ставка, що її розраховують методом простих процентів;

21. дисконтна ставка;

22. ставка, яку розраховують методом складних процентів.

Вартість кредиту ( або реальну процентну ставку) при використанні методу простих процентів обчислюють за формулою:

Реальна процентна ставка =

сума процентних платежів

сума кредиту

Якщо умовами контракту передбачено компенсаційний залишок, то реальну процентну ставку визначають за формулою:

Реальна процентна ставка =

номінальна процентна ставка

1 – компенсаційний залишок

У цьому випадку необхідно укладати контракт на суму більшу, ніж потреби підприємства.

Суму кредиту вираховують за формулою:

Номінальна сума кредиту =

потреби підприємства

1 – компенсаційний залишок

Використання дисконтної ставки означає, що підприємство-позичальник реально отримує за кредит суму меншу, ніж встановлене боргове зобов’язання, що підвищує його реальну вартість.

Реальну процентну ставку за методом дисконтування визначають за формулою:

Реальна процентна ставка =

номінальна процентна ставка

1 – номінальна процентна ставка

Кредити, ставки яких розраховують за методом складних процентів, надають переважно за позиками на виплату. Реальну процентну ставку при використанні методу складних процентів на практиці розраховують за спрощеним методом:

Реальна процентна ставка =

сума процентних платежів

сума кредиту/2

У процесі вибору конкретного комерційного банку як потенційного кредитора необхідно враховувати результати аналізу його фінансової звітності, поточні повідомлення Національного банку про діяльність комерційних банків, надійність банку тощо.

 

5.Оренда основних фондів (лізинг)

 

Лізинг в перекладі з англійської – це оренда. Але в підприємницькій діяльності під лізингом розуміють довготермінову оренду основних фондів з можливим подальшим викупом майна орендатором по залишковій вартості.

Лізинг – це також фінансова операція. По суті це цільовий кредит, який бере в банку під закупку обладнання спеціалізована лізингова компанія. Вона таки може здавати викуплене обладнання підприємству в оренду при умові повернення підприємством кредита, виплати відсотків і комісійних.

Отже лізинг – це  довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення.

Лізинг – є способом фінансування інвестицій і активізації збуту. Лізинг передбачає збереження прав власності на товар за орендодавцем. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні фонди і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

У межах довготермінової оренди розрізняють дві форми лізингу фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг полягає у тому, що за час дії лізингової угоди орендатор виплачує орендодавцеві всю суму амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендатор може:

1)     вернути об’єкт лізингу орендодавачу;

2)     укласти новий контракт на оренду;

3)     викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю.

Об’єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг деколи називають сервісним лізингом – це передання майна в оренду згідно з угодою, термін якої коротший амортизаційного періоду майна. Після закінчення терміну дії угоди предмет договору може бути повернений власнику або знову зданий в оренду, але вже за меншу плату При тому користувачеві надають супутні послуги обслуговування, ремонт i страхування орендованого майна.

Однією з особливостей операційного лізингу є наявність ринку частково зношеного й тому дешевого обладнання Морально застаріле з погляду передових підприємств обладнання можуть успішно використовувати інші, менші за розміром і з меншими вимогами до технологічного рівня підприємства розрізняють пряму і зворотну форми лізингу.

Прямий двосторонній лізинг ­– форма лізингу, що передбачає забезпечування, ремонт, заміну орендованого обладнання лізинговою компанією (лізингодавцем).

Зворотний лізинг – це

по-перше, господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансової організації, банкові, страхові компанії тощо з  одночасним зворотним отриманням їх цією фізичною або юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг. Ця операція дає змогу підприємству заощадити кошти, які воно може використати на інші потреби;

по-друге, це форма міжнародного лізингу (Ліз-Бек). Суть якої полягає в тому, що згідно з умовами контракту лізингова фірма купує за готівку комплект машин, обладнання тощо у фірми – виробника в іншій країні, а потім продає його назад цій же фірмі.

Лізингові операції можуть проводити як лізингові компанії, так  і банки.  Банк, надаючи лізингові послуги, купує майно і бере на себе всі зобов’язання власника, враховуючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податку на майно.

Клієнт укладає з банком угоду оренди, в якій визначено, поряд з іншими умовами, розмір орендних платежів i періодичність їх внесення Орендна плата складається з вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнюють проценту за кредит.

Прибуток банку складається не лише з лізингового процента – він передбачає пільги, пов’язані з інвестуванням коштів банку в обладнання. Сфера діяльності банків розповсюджується насамперед на зворотний лізинг.

В свою чергу лізингові компанії поділяють на вузькоспеціалізовані й універсальні.

Вузькоспеціалізовані працюють з одним видом товару або з товарами однієї групи (легкові автомобілі, вантажні автомашини, роботизоване обладнання тощо). Сфера їх діяльності здебільшого – операційний лізинг.

Універсальні лізингові компанії надають в оренду різноманітні машини та обладнання і спеціалізуються переважно на фінансовому лізингу.

Механізм здійснення лізингових операцій слідуючий:

Етап 1. Споживач самостійно визначає тип машин та обладнання, яке йому необхідне, знаходить поставника (або завод-виготовлювач) і веде переговори про умови укладення контракту через лізингову компанію, якій він повідомляє такі дані:

1)     інформацію про машини й обладнання, які має намір узяти в оренду;

2)     відомості про своє підприємство (його статус, прізвища керівників, розмір капіталу, характер виробництва, реквізити та ін.);

3)     відомості про кредитоспроможність підприємства (баланс доходів і витрат, експлуатаційні витрати, прибуток і збитки та ін );

4)     плани фінансування капіталовкладень.

Етап 2. Після досягнення домовленості з лізинговою фірмою орендатор підписує з нею договір про оренду. Лізингова фірма і виготовник укладають договір купівлі-продажу необхідних машин і обладнання

Етап 3. Виробник готує машини й обладнання до відвантаження і виставляє рахунок па оплату лізинговій фірмі. Після того лізингова фірма стає власником продукції i зберігає це право протягом усього терміну оренди.

Якщо під час орендного терміну орендатор оголошений банкрутом, отримані об’єкти лізингу повертають лізинговій фірмі, яка тепер вимушена сама шукати собі нового споживача, здати йому в оренду повернені машини й обладнання або продати їх.

Умови лізингового договору залежать від типу обладнання, терміну оренди, суми контракту та ін. Деякі положення лізингових договорів виглядають так:

· після закінчення терміну оренди юридична власність переходить до орендаря автоматично.

· у договорі передбачена можливість вибору між купівлею об’єкта угоди, продовженням терміну оренди.

· термін дії основного договору і запланований термін використання об’єкта загалом збігаються.

· термін дії основного договору коротший від запланованого терміну використання об’єкта. Однак відповідно до особливих умов орендатор i після закінчення терміну договору використовуватиме машини й обладнання лише на правах господарської діяльності (спеціальний лізинг).

· сума лізингових внесків перевищує ринкову ціну об’єкта або дорівнює їй. Попри всю розмаїтість угод у всіх них є стаття, яка передбачає первинний (базовий) період оренди, протягом якого жодна зі сторін не має права анулювати договір, за винятком випадків, передбачених законодавством

Пiд час підписання договору обумовлюють орендні платежі та порядок їх виплати. Величина лізингових платежів залежить вiд типу основних засобів, терміну лізингу.

Якщо лізингові платежі (Пл) здійснюють рівномірно, то суму платежу визначають за формулою складних процентів:

,

де          С – суми лізингового платежу, грн.

Р – процентна ставка з урахуванням комісійних (у частках одиниці),

t – кількість виплат платежу.

Приклад. Вартість лізингових основних фондів становить 100 тис.грн. Термін лізингу – 8 років, процентна ставка (з урахуванням комісійних – 10%).

Виплата платежів здійснюють рівними сумами два рази на рік. Кількість виплат платежів: t= 8*2=16. Сума платежів становить

тис.грн.

Разом за 8 років лізингоотримувач заплатить лізинговій фірмі 204,5 тис.грн. (16*12,78).

Також, величину лізингових платежів можна розрахувати за формулою:

,

де          К – коефіцієнт, що враховує тип обладнання, термін оренди, кількість

разів здачі в оренду і т.д. (для початкових розрахунків К рекомендовано приймати 0,5);                                                                                

Р – процентна ставка ( з урахуванням комісійних)

Цп і Цзал – первинна і залишкова вартість обладнання;

Ар – річні амортизаційні відрахування;

До того ж виникає необхідність розраховувати проценти фінансування об’єкта лізингової угоди за формулою:

,

де          П – щорічні лізингові платежі.       

Приклад. Об’єктом лізингової угоди є обладнання ціною 20 000 грн. і терміном амортизації 10 років (щорічні амортизаційні відрахування становлять 2 000 грн.), термін оренди – 5 років (залишкова вартість звідси Цзал = 8 000 грн.). Якщо Р = 15, то величина щорічних лізингових платежів дорівнюватиме:

грн.

Якщо орендатор не згоден з указаною сумою, то пін може запропонувати свою, наприклад, 3000 грн. У такому разі лізингова компанія визначає процент фінансування угоди:

і робить висновки про прийнятність чи неприйнятність такого варіанта. Економічний ефект лізингової операції (Е) можна оцінити за формулою:

Е = ( Пл. × Тл. + Цзал. ) – Цпоч.

Е=3000 ×5+ 8000 – 20000 = 3000 грн.

Далі учасники лізингового договору обговорюють питання про вартість технічного обслуговування, щорічні витрати на які оцінюють у процентах до первинної вартості. Допустимо, витрати на технічне обслуговування становлять 10% вартості, тоді  щорічна  вартість технічного обслуговування 20 000 × 0,1 = 2000 грн. За чотири роки експлуатації 2000×4=8000 грн. Перший рік експлуатація здійснюється за рахунок виготовлювача, а річна вартість експлуатації за кожен рік шестирічного лізингу становитиме.

8 000 : 5 = 1 600 грн. Загальна сума орендних платежів становитиме:

3 000 + 1 600 = 4 600 грн.

Орендні платежі виплачують щорічно, раз у півроку або раз у квартал. Вони бувають дегресивнi або фіксовані.

Фіксовані означають рівномірність платежів за весь термін оренди за календарними термінами.

Дегресивні платежі в перший рік оренди вищі, ніж у наступні, при збереженні загальної суми.

Переваги лізингу:

· лізинг дає можливість суб’єктові господарювання отримати основні фонди і почати їх експлуатувати, не відволікаючи гроші з обігу, тому що основні фонди перебувають на балансі лізингової фірми, а лізингові платежі відносять до поточних витрат,

· лізингова фірма при операційному лізингу здатна значно краще обслуговувати унікальне обладнання, ніж підприємство;

· часто лізинг може слугувати засобом боротьби з моральним застарінням обладнання;

· поставники розцінюють лізинг як можливість розширювати ринки збуту своєї продукції, що зміцнює їх фінансову стабільність.

Недоліки лізингу:

· лізинг не створює право власності;

· вартість лізингу може бути більша від вартості кредиту на придбання обладнання.

 

6.Комерційний кредит

 

Одним із найзручніших способів фінансування для багатьох підприємств є комерційний кредит.

Комерційний кредит – це одна з найперших форм кредитних відносин в економці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу.

Основна мета комерційного кредиту – прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит – це відповідна угода між двома підприємствами – продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником).

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.

Комерційний кредит належать до короткотермінових кредитів, на вартість якого впливають два фактори:

· знижка при паданні комерційного кредиту,

· термін оплати комерційного кредиту;

Знижку надають покупцеві, якщо вій повертає кредит у певний термін.
Вартість комерційного кредиту розраховують за формулою:

,

де          п – кількість разів використання кредиту в рік.

  До переваг комерційного кредиту належать:

1)     оперативність надання коштів у товарній формі;

2)     технічна нескладність оформлення угоди;

3)     надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;

4)     сприяння розвитку кредитного ринку.

Недоліками комерційного кредиту є:

1)     обмежені можливості в часі та розмірах;

2)     наявність помітного ризику для кредитора;

3)     можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

 

Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради “Про застосування векселів у господарському обігу”. Підприємством і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі.

Відсоток за комерційний кредит входить в ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

-        оплатою векселя;

-        передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

-        переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

-        виду товарів і послуг;

-        вартості угоди;

-        фінансового стану покупця і постачальника;

-        вартості кредиту;

-        якості товару та ін.


 

Таблиця 34

Міжнародні донорські організації, які діють в Україні

Організація

Розміри

кредитної лінії, рік відкриття,

донорська

організація

Розміри

поточного граншу та рік

відкриття,

банку

Сектор кредитував ця

Розміри власної участі

Розміри кредитування або

Інвестування

Терміни кредитування або інвестування

Ставки кредитування

Обмеження

щодо кількості

працівників

Види діяльності

Форма кредитування або

інвестування

Умови застави

 

 

ЕВRD кредитування

 

 

 

 

 

100 млн. ЕQ 1995 рік

 

 

 

 

 

3 транпі, $20млн, 1997р Банк Ажіо, Захкурбанк

 

 

 

Приватн

(малий, середн )

 

 

 

 

 

>30%

 

 

 

 

 

<70%,>$>50 тис <$2 5млн

 

 

 

< 5 років

(обладнання,

капiтальнi вкладення) <1 ріку

сировина,

матеріали)

 

 

<15%

 

 

 

 

 

<500 працівників

 

 

 

 

 

Виробництво експорт-Імпорт

 

 

 

 

 

Згідно з

графіком, закупівля закордонних

товарів

 

 

 

>130%

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Закупівля

 

 

 

Євразія

кредитування

 

USAID$1 млн , 1993р

 

$1млн, 1995р Банк Ажiо

 

Приватн

(малий)

 

Не встановлені

 

<$100тис

 

<2 роки

 

18%

 

<100 працівників

 

Виробництво,

послуги

 

обладнання,

 

100%

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

сировини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина

 

 

 

Фонд Україна Інвестиції

 

1992 р , до 2006 рок\

 

22,5 млн, 1997

 

Малий середній

 

>50%

 

<$300тис

 

До2006р(~10 років)

 

Частка у власності

 

<250 працівників

 

Вщюбництво

 

підприємства або нове СП, ВКВ або

 

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

обладнання

 

 

 

 

 

 

 

10 млнДМ,

 

 

 

Не встановлені

 

-<15тисДМ -<50тис ДМ -<500DМ

від 1 місяця до 1 року –обла днання, від 1 року до 2 років – інвестиційний  капітал

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нiмецько-Украiнський Фонд

 

10млн ДМ, 1996 р

 

Револьверний фонд. Банк Ажіо, Ва-банк, Аваль, Києв-

 

Приватн (малий, середній

 

-23% -18% -13%

 

-<20 осіб -<250 осіб -<500 осіб

 

виробництво

торгівля, -виробництво,

 

 

 

Рухоме та нерухоме майно

 

кредитування

 

 

 

Приват ,

 

>50%)

 

 

 

 

 

послуги,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- німецьке СП

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приватбанк

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Western NIS Ent Fund iвестици

 

USAID, $ 150млн, 1994р

 

$150 млн

 

Приватн

(малий, середній >50%)

 

Залежно від проекту

 

500 тис -$5 млн

 

Від 2 міс.-5 років

 

Частка у власності

 

<2500 працiвників

 

Агро бізнес, виробництво меблів, будматеріалів

 

ВКВ або гривня

 

Персональ ні гарантії

 

Фонд малих

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

кредитів Western NIS Ent Fund

 

$5 млн , 1996р

 

 

 

Приватн

(малий)

 

 

 

10_$100 тис

 

Від 2міс-2роки

 

25%

 

Малі пiдприэмства

 

Виробництво

 

 

 

>130%

 

кредитування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

7.Спеціальні фонди та програми

 

Фінансування підприємства також можна проводити за рахунок спеціальних фондів та програм.

Спеціальні фонди здійснюють адресну підтримку підприємств для стимулювання розвитку окремих галузей національної економіки

Так в Україні діють слідуючі спеціальні фонди та програми:           

1)    Державний інноваційний фонд із регіональними відділеннями;

2)    Державний фонд сприяння конверсії;

3)    Фонд фундаментальних досліджень при Державному комітеті питань науки          та технології;

4)      Регіональний фонд підтримки малого бізнесу;        

5)      Державні програми підтримки та розвитку малого бізнесу в Україні;

6)      Сервісні організації у галузі розвитку інфраструктур підприємств малого бізнесу;

7)      Міжнародні донорські організації (табл. 34).

 

8.Фінансування через емісію та розміщення цінних паперів

 

В умовах ринкової економіки важливим об’єктом обліку є фінансові вкладення тобто затрати підприємства на придбання цінних паперів, дольову участь в роботі підприємства, займи іншим підприємствам під векселя та інші зобов’язання.

В залежності від форми надання капіталу і способу виплати доходу цінні папери поділяються на боргові та дольові (пайові) на капітальні і грошові. Капітальні цінні папери відносяться до “фактору довгих грошей” і включають, акції, облігації і казначейські зобов’язання.

Грошові цінні папери складають “сектор коротких грошей”. До них відносяться казначейські і муніципальні векселі, депозитні сертифікати, чеки, ф’ючерсні контракти, комерційні зобов’язання та інші.

Облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні сертифікати є борговими цінними паперами, по яким емітент несе зобов’язання повернути в визначений термін кошти, які були інвестовані в його діяльність, і виплатити дохід в вигляді фіксованого відсотку, але які не представляють право їх власникам участі в справах емітента. Акції і похідні в них (приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати) відносяться до дольових (пайових)  цінних паперів, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, які були інвестовані в його діяльності, але які засвідчують участь в статутному капіталі, представляють їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку в вигляді дивідендів і частини майна при ліквідації емітента.

Акції випускають підприємства, тому випуск акцій – це спосіб створення підприємства, при якому отримують частину прибутку підприємств – дивіденд. Дивіденд замінюється залежно від маси прибутку, пропорцій між частинами, які зберігаються і споживаються, інвестиційної політики підприємств та інших чинників.

Облігації випускають як підприємства, так і уряди. Той, хто випускає облігації, зобов’язується заплатити в певний термін і саму суму, і процент, який є частиною прибутку, отриманого завдяки позиці. На відміну від дивіденду процент залишається незмінним або змінюється незначно у відповідь на зміну банківських ставок. Тому облігації іноді називаються цінними паперами з фіксованим доходом. Процент звичайно виплачують однаковими частками протягом усього терміну „життя” позики. На деякі облігаційні позики проценти офіційно не нараховують, а виплачують у вигляді різниці між ціною, за якою облігації викуповують у момент погашення, і ціною, за якою вони були продані.

Акції і облігації мають неоднакові інвестиційні властивості.

Облігації, як звичайно, забезпечують більшу надійність збережень, ніж акції, і тому привабливіші для людей обережніших, консервативніших. Особливо це стосується державних облігацій, які забезпечені плато­спроможністю держави. Однак власники облігацій здебільшого по вико­ристовують можливість швидкого нарощування доходу, чим користуються власники акцій.

Водночас володіння акціями може призвести і до фінансових втрат. Тому вони привабливі для інвесторів, здатних на ризик.

За надійністю інвестицій і стабільністю припливу доходу найякіснішими вважаються державні облігації, далі – приватні облігації і акції великих компаній, які регулярно виплачують дивіденди, найменш якісні – акції, випущені молодими невідомими фірмами.

Випуск облігацій – спосіб фінансування, дешевший, ніж випуск акцій, оскільки процент з облігації виплачують із прибутку до оподаткування, тобто зараховують як вид інвестицій, а дивіденд виплачують із чистого (після виплати податків і процентів) прибутку, тобто включають в оподатковуваний дохід.

Класифікувати корпоративні облігації можна за:

· методом забезпечення (облігації під заставу майна, облігації під заставу цінних паперів і беззаставні облігації);

· правами і привілеями (дохідні, розширювані, ретрективні, серіальні, конвертовані, викупного й відкладеного фондів і ін.);

· тими юридичними і фізичними особами, які купують облігації.

Заставні облігації забезпечені активами або цінними паперами компаній. Застава – юридичний документ, що підтверджує згоду підприємства заставити під свій борг землю, споруди або інше майно на володіння заставленими активами в разі невиплати боргу. Застава, яку випускають одну на все майно, зберігається у довіреної особи (найчастіше у траст-компанії), котра виступає від імені всіх кредиторів або інвесторів і є гарантом їх інтересів. Весь борг поділяється на зручні частки, і кожен інвестор отримує облігацію па свою частину боргу та проценту.

Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечують не майном, а акціями або борговими зобов’язаннями підприємств, які в разі невиплати боргу переходять у власність тримачів облігацій.

Беззаставні, або незабезпечені облігації – це прямі боргові зобов’язання, що не створюють майнових претензій до корпорації. Забезпечення їх є загальною платоспроможністю підприємства.

Конвертовані облігації мають ту перевагу, що їх можна обмінювати на звичайні акції. Вони дають інвесторові право на купівлю звичайних акцій цієї ж компанії за певною ціною у певний термін. Це право називається конверсійною привілегією. Конверсійна привілегія дає змогу скоріше продати випущені облігації. Вона має тенденцію знижувати ціну позики і дає можливість підприємству залучати акціонерний капітал непрямо на умовах сприятливіших, ніж умови, па яких випускають звичайні акції. Купуючи конвертовані облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку, безпеку вкладень і стабільний дохід, властиві облігаціям, з іншого – можливість примноження капіталу, яку дають звичайні акції.

Ціну облігації (Цо) визначають сумою теперішньої вартості майбутніх доходів за рахунок купонних платежів і теперішньої вартості самої облігації, яка сплачується емітентом, коли настає термін викупу облігації, і обчислюється за формулою:

,

де          С – річні ставка відсотку, що виплачується за облігацію (купонний

платіж);

  Цн – номінальна ціна облігації;

  k – досконтна ставка (очікувана ставка доходу);

  n – число періодів.

  Наприклад. Обчислити ціну облігації підприємства, випущеної на термін 4 роки. Номінальна ціна облігації – 600 грн. Купонна ставка облігації – 8%. Дисконтна ставка – 10%. Відсотки за облігацію виплачуються щорічно.

 грн.

  У зв’язку з тим, що дисконтна ставка (10%) вище від купонної ставки облігації (10%) ціна облігації менше від її номінальної вартості. Це означає, що облігацію слід продавати зі знижкою. Коли дисконтна ставка менша від купонної, ціна облігації буде перевищувати її номінальну вартість і облігацію можна продавати із премією.

Акції

Акція (від латинського action – рух, дія) – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує часткову участь його власника у статутному капіталі акціонерного товариства і підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним. Акції можуть бути іменними чи на пред’явника, привілейованими чи простими.

Акція на пред’явника – акція, в якій відсутні будь-які вказівки на ім’я власника. Акціонером вважається той, хто в цей момент володіє нею.

Привілейовані акції дають право її власникові на одержання дивідендів, а також на приоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фінансовим (у відсотках до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами.

Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного капіталу. Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не мають визначеного терміну погашення, тому виплати за ними можна розглядати як довічну ренту, а ціну (Ца) обчислювати за формулою:

Ца = Д : k,

де          Д – сума постійного дивіденду;

  k – дисконтна ставка.

Наприклад.

Акціонерне товариство здійснило емісію привілейованих акцій номінальною вартістю 150 грн. з гарантійними виплатами 20% від номінальної вартості в рік. Дисконтна ставка – 14%. Розрахувати ціну привілейованої акції.

Згідно з наведеною вище формулою, ціна привілейованих акцій становитиме:

грн.

Прості акції

Власники простих акцій є власниками підприємства і постачальниками її первинного капіталу. Якщо підприємство процвітає, то вони виграють від росту їх інвестицій і припливу дивідендів. Перспектива багатократного збільшення невеликих вкладень залучає багатьох інвесторів до звичайних акцій. Але якщо підприємство збанкрутує, то власники звичайних акцій можуть втратити всі свої інвестиції.

Власники простих акцій мають такі права і переваги:

· право отримувати будь-які дивіденди, що їх виплачує підприємство на звичайні акції;

· можливість нарощування капіталу;

· порівняно сприятливе оподаткування;

· можливість легко збільшити, зменшити або продати „портфель звичайних акцій (висока ліквідність);

· право голосу.

Дивіденди за простими акціями не гарантовані і залежать від наявності коштів у підприємства, яке здійснило емісію акцій, та його прибутків. Дивіденди якості конкретного року за простими акціями можуть бути більшими чи меншими від дивідендів попереднього року, можуть дорівнювати дивідендами попереднього року, а можуть взагалі не виплачуватися. Тому оцінювати вартість простих акцій значно складніше, ніж привілейованих, оскільки ця оцінка може базуватися тільки на певних прогнозних показниках.

Обчислення ціни простих акцій з постійними (нумінними) дивідендами здійснюється за формулою (2). Ціну акції з постійним зростанням дивідендів обчислюють за формулою (3), (4).

, або

,

де          До – дивіденди, виплачені за акцією в останньому році;

  Д1 – очікувані дивіденди в наступному році;

  д – темпи приросту дивідендів.

  Наведена формула запропонована професором М. Гордоном і має назву моделі Гордона.

  Приклад. Дивіденди на прості акції, які останній рік виплачувало підприємство, станов 12 грн. на акцію. На майбутнє передбачається щорічний приріст дивідендів на 5%. Якою буде ціна акції за очікуваної ставки доходу 8?

грн.

  У тому разі, якщо в різні періоди передбачено різні виплати дивідендів на акції, ціну простих акцій обчислюють так:

1)    Прогнозують періоди часу, протягом яких дивіденди матимуть постійну зміну або не будуть змінюватися.

2)    Обчислюють майбутні дивіденди за кожен період.

3)    Суми дивідендів за кожен період дисконтують до теперішньої вартості.

4)    Отримані результати додають.

Акції також поділяються на іменні та на пред’явника.

Іменні – це акції, відомості про кожну з яких, разом із відомостями про власника, час придбання акцій, кількість акцій у кожного з акціонерів, фіксують у кінці реєстрації акцій, яку веде акціонерне товариство.

На пред’явника – це акції, що належать її фактичному власникові й не закріплені за якоюсь конкретною особою. Акцій на пред’явника реєструють лише загальну кількість. Передання цього виду акцій іншій особі означає автоматичну зміну власника.

Акція неподільна. У тому разі, коли одна її та сама акція належить декільком особам, вони призначаються одним власником акції і можуть реалізувати свої права через одного, з них або через вибраного представника.

Якщо акціонер оплатив вартість усіх акцій, йому видають один сертифікат на всі акції, якими він володіє.

Сертифікат акцій - цінний папір, який підтверджує володіння вказаними в ньому особами певною кількістю акцій підприємства. Переданий сертифіката від однієї особи до іншої супроводжується реєстрацією цієї операції ;?а встановленим порядком. Сертифікат акцій повинен мати такі основні дані: номер, кількість акцій, їх номінальну вартість, ім’я власника, ставку дивіденду на привілейовані акції, підписи відповідальних осіб і печатку підприємства.

 

Розміщення цінних паперів (процес розповсюдження акцій та облігацій), емітованих підприємством, серед юридичних і фізичних осіб, може здійснюватись через передплату шляхом реалізації на фондовій біржі.

 Фондова біржа - організаційно-оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Належить до вторинного ринку цінних паперів, зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу. На даних фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу чужоземної валюти і золота.

Функції фондової біржі:

1)    відкриває доступ підприємством до позикового небанківського капіталу;

2)    є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

3)    забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

4)    є своєрідним економічним барометром ділової активності.

Згідно з законодавством України фондова біржа створюється як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути не менше як 20 торговців цінними паперами, котрі мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з ними.

Основними операціями, які здійснюють фондові біржі є:

1)    облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

2)    оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3)    виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

4)    забезпечення централізованого інформування і курсового контролю.

5)    Правове оформлення угод.

 

Купівля-продаж цінних паперів на фондовій біржі здійснюється на підставі їх біржового курсу, який коливається залежно від співвідношення між попитом і пропозицією. Зареєстровані біржові курси (біржові котування) публікують у біржових бюлетенях, їх передруковує багато провідних економічних газет і журналів.

Середній біржовий курс акцій провідних компаній (індекс, курс, акції) важливий економічний показник.

Біржовий курс цінних паперів визначають такі чинники:

3)     дохідність – поточна й очікувана;

4)     розміри банківської процентної ставки (позичкового %), ціна на золото, окремі товари й нерухоме майно, оскільки ці речі альтернативою вкладення тимчасово вільних, коштів.

5)     ліквідність – можливість перевести без втрат цінні папери у гроші;

6)     біржова спекуляція, тобто купівля-продаж на фондовій біржі цінних паперів для одержання спекулятивного прибутку від різниць між біржовими курсами в момент укладання і виконання угоди. На фондовій біржі обертаються (котуються) переважно цінні папери великих компаній. Для них це не лише засіб залучення позичкових коштів, а й показник конкурентоспроможності та фінансової стабільності.

Отже, фінансові ресурси підприємства можливо поповнювати за рахунок власного або позиченого капіталу.

Джерелами власного капіталу є:

1)   статутний фонд підприємства;

2)   нерозподілений прибуток;

3)      доходи від емісії акцій.

        Джерелами позиченого капіталу є:

1)     банківські кредити;

2)     розміщення облігацій;

3)     кредити під боргові зобов’язання;

4)     спеціальні фонди та програми;

5)     лізинг.

Фінансові ресурси завжди платні. Плату здійснюють у вигляді дивідендів або процентів.

Джерелами безповоротного цільового фінансування є:

-  зарубіжні програми допомоги Україні;

-  гранти від чужоземних держав.

Фінансування через емісії та розміщення цінних паперів передбачає випуск та придбання підприємствами трьох груп цінних паперів: акцій, облігацій та похідних від них.

Акції і облігації мають неоднакові інвестиційні властивості.

Купівля-продаж цінних паперів здійснюється на фондовій біржі. Середній біржовий курс акцій провідних компаній є важливим економічним показником, який регулярно відслідковують і публікують.


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.