УЧЕБНИКИ
ОН-ЛАЙН

Главная Заказать работу Контактная информация Статьи партнёров


Тема2. УПРАВЛІННЯ ЗАТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВ

 

 

1.                      Класифікація затрат підприємств.

2.                      Розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

3.                      Ціна, методи ціноутворення.

 

1.                      Класифікація затрат підприємств

 

Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Продукти та послуги виробляються для задоволення попиту. Тому в широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Для реалізації цих процесів необхідно приймати рішення і здійснювати визначені дії.

В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу “Витрати – Обсяг - Прибуток”.

Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійного зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв’язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом “Витрати – Обсяг - Прибуток”, тим самим розкриваючи його сутність дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.

Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю затрат внутрішньовиробничої діяльності.

Важливою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різноманітної природи факторів, які впливають на величину прибутку (рис. 2).

 

 

Рис. 2. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

 

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємкості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. “Прямий” вплив на величину собівартості продукції, а, отже, і прибутку, пов’язаний з тим, наскільки раціонально і економічно витрачають матеріальні ресурси – адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90%.

Класифікація затрат.

1.     Наявність детальної інформації про витрати дає можливість:

1)     встановити ціну виробів, послуг;

2)     оцінити: економічність процентів ефективність використання ресурсів окремими підрозділами, значимість замовників з погляду їх внеску у прибуток підприємства.

Залежно від цілей, для них використовують інформацію про затрати, їх можна класифікувати за трьома напрямками.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це:

· усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

· прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;

· вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

 

Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

1)виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

2)наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

3)можливість застосування гнучкого ціноутворення;

4)надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

5)можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

прийняття обгрунтованих і ефективних управлінських рішень.

 Рис. 3. Класифікація затрат за напрямками

 

 

1.1.   Згідно з першим напрямком класифікації, для визначення собівартості та фінансових результатів діяльності підприємства затрати можна поділити так:

Прямі затрати – це ті, які безпосередньо пов’язані з процесом виробництва або реалізації продукції (послуги) підприємством. Цей вид затрат може бути легко віднесений до виду продукту. До прямих затрат належать:

· сировина та матеріали;

· комплектувальні;

· основна заробітна платня робітників;

· інші.

А) Непрямі затрати пов’язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих затрат відносять:

· опалення та освітлення;

· оплату праці менеджерів;

· амортизацію;

· інші.

Б) Затрати на продукцію – це затрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема:

· прямі матеріали;

· пряма заробітна плата;

· купівельна вартість товарів для реалізації.

Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції.

Затрати періоду -  це затрати, прямо не пов’язані з виготовленням конкретного товару, а належить до того періоду, в якому вони зроблені.

До затрат періоду входять:

· адміністративні;

· збутові;

· маркетингові;

· амортизація будівель.

Залежно від мети розрахунку собівартості продукції розрізняють класифікацію затрат за економічними елементами витрати на виробництво і за калькуляційними статтями витрат.

Групування витрат за економічними елементами необхідне для аналізу фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно, на які потреби, тобто встановлюють загальну суму витрат на підприємстві, але не конкретизують напрям затрат безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.

Елементи затрат:

· матеріальні затрати;

· затрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заклади;

· амортизаційні відрахування;

· решта затрат.

Для розрахунку собівартості одиниці певного виду продукції використовують класифікацію за калькуляційними статтями витрат. Такий вид класифікації відображає цільові напрями використання ресурсів і конкретні затрати підприємства на виготовлення і реалізацію одиниці певного виду продукції.

Стаття витрат:

· сировина і матеріали;

· відходи, що повертаються у виробництво;

· напівфабрикати і послуги;

· паливо й енергія на технологічні цілі;

· основна заробітна платня виробничих робітників;

· додаткова заробітна платня;

· відрахування на соціальне страхування;

· спеціальні відрахування;

· затрати на утримання і експлуатацію обладнання;

· загальновиробничі;

· загальногосподарські;

· решта.

В) Крім того, витрати можна класифікувати на ті, що їх включають у собівартість, і ті, що не включають у собівартість.  Згідно із законом “Про оподаткування прибутку підприємств”.

У собівартість враховують:

·      матеріальні затрати;

·      затрати на оплату праці;

·      соціальні відрахування;

·      амортизація;

·      решту.

Не враховують у собівартість:

·      плату за землю;

·      податок на власників транспортних засобів;

·      оплату інших видів податків;

·      штрафи і пеню;

·      збитки від бартерних операцій;

·      соціальні затрати, решту

 

1.2. Класифікація затрат для управлінських рішень передбачає таке їх трактування:

Розподіл затрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності їх від зміни обсягу виробництва або продажів.

А) Постійні – це витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Постійні затрати має навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукції. До них належить:

· амортизація;

· орендна плата;

· опалення;

· освітлення;

· адміністративні затрати.

Змінні – це затрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них входять:

· сировина і матеріали;

· комплектувальні;

· заробітна платня виробничих робітників;

· паливо й енергія на технологічні потреби;

· інші.

Приклад розподілу постійних витрат

 

Обсяг виробництва, шт.

Загальні постійні затрати, грн.

Постійні затрати на одиницю продукції, грн./шт

0

1000

Сума збитків 1000

1

1000

1000

2

1000

500

3

1000

333

4

1000

250

5

1000

200

 

 

 

 

Рис. 4. Постійні затрати та обсяг на одиницю продукту

 

 

 

Приклад розподілу змінних витрат

 

Обсяг виробництва, шт.

Загальні змінні затрати, грн.

Змінні затрати на одиницю продукції, грн./шт

0

0

0

1

10

10

2

20

10

3

30

10

4

40

10

5

50

10

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5. Змінні затрати та обсяг на одиницю продукту

 

Сума постійних та змінних затрат становить валові затрати підприємства.

 

Валові затрати

(сумарні)

=

Постійні затрати

+

Змінні затрати

 

 

Рис. 6. Валові затрати на виготовлення продукції

 

            Окрім того, валові затрати на виготовлення продукції можна поділити на операційні й додаткові адміністративні.

Співвідношення прямих – непрямих затрат

Рис. 7. Приклади розподілу деяких витрат згідно з класифікацією.

 

До того ж у підприємства можуть виникати затрати, які важко віднести повністю до постійних чи повністю до змінних. Такі затрати називають змішаними і їх поділяють за спеціальними методами на постійні та змінні.

 

Приклад. Підприємство виготовляє та самостійно доставляє продукцію споживачам. Затрати на доставку є змішані і характеризуються такими даними.

 

Період

Кількість перевезеної продукції, одиниць

Затрати на доставку, грн.

І квартал

40000

60000

ІІ квартал

60000

89000

ІІІ квартал

100000

140000

ІV квартал

40000

60000

“максимум”

100000

140000

“мінімум”

40000

60000

Різниця

60000

80000

 

Поділ змішаних затрат на постійні та змішані здійснено за методом «максимум-мінімум». Для того визначимо максимум та мінімум кількості перевезеної продукції і затрат на її доставку та визначимо різницю показників. Далі знайдемо коефіцієнт змінних затрат, а також частку постійних затрат в їх загальній сумі.

Коефіцієнт змінних затрат = 80000 : 60000 = 1,33 грн.

Частка постійних затрат = максимальні затрати – змінні затрати 140000 – (100000*1,33) = 7000 грн.

Крім того, затрати згідно з другим напрямком класифікації поділяються на:

·  релевантні та нерелевантні;

·  маржинальні (граничні);

·  диференціальні (приростні);

·  альтернативні.

Нерелевантні затрати – це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

Релевантні – затрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

 

Приклад. Керівництво підприємства стоїть перед вибором: виготовити деталь на підприємстві чи купити? Собівартість виготовлення виробу становитиме:

Змінні затрати             - 120 грн.

Постійні затрати          - 20 грн.

Разом                            - 140 грн.

Деталь можна купити за 125 грн. Яке рішення треба вибрати?

Ціна поставника – релевантні затрати.

Постійні затрати – нерелевантні.

Збільшуючи кількість випущеної продукції до певної межі, середні затрати на виготовлення одиниці продукції зменшується, а після досягнення якоїсь точки мінімуму починають збільшуватись.

Таблиця 1

Визначення граничних затрат

Кількість виготовленої продукції

Валові затрати

Затрати на одиницю продукції

Середні затрати

Граничні затрати

1

1000

1000

 

2

1800

900

1800-1000=800

3

2500

833

2500-1800=700

4

3268

817

3268-2500=768

5

4100

820

4100-3268=832

 

Маржинальні (граничні) – це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні (приростні) – затрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

Альтернативні затрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернальтивного) рішення.

 

1.3. Класифікація затрат згідно з третім напрямком “Для контролю і регулювання” містить два види затрат: контрольовані та неконтрольовані.

Контрольовані та неконтрольовані затрати розрізняють для планування роботи структурних підрозділів підприємства.

Контрольовані – це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво впливати на них.

Неконтрольовані – це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.

 

2.                      Розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг

 

Основний принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

Інструментом для того є калькуляція.

Калькуляцією – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

-  прямі матеріали;

-  пряма заробітна платня;

-  інші прямі затрати;

-  накладні загально виробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

-  згідно із замовленням (проектами);

-  згідно з виробничими процесами;

-  на основі виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

 

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

Об’єктами калькуляції є напівфабрикатів кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

-  напівфабриктний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

-  без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (продукту А і продукту Б). Нам відомо, частина основних затрат пов'язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподіляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визначають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у дачному разі 100 одиниць продукту Б).

Таблиця 2

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Витрати

Валові витрати

Продукт А

Продукт Б

Витрати на одиницю Б

Матеріали

400

150

250

2,5

Машини й обладнання

150

40

110

1,10

Заробітна плата

110

80

30

0,3

Разом прямих затрат

660

270

390

3,9

Виробничі накладні витрати

50

25

25

0,25

Загальні виробничі витрати

710

295

415

4,15

Адміністративні витрати

30

15

15

0,15

Торгові витрати

50

25

25

0,25

Витрати на збут

20

10

10

0,10

Валові витрати

810

345

465

4,65

 

Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загально виробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні заграти. Часто буває так, що затрати неї ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу "виготовляти чи купувати?" та ін.

Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход.

Маржннальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.

 

Таблиця 3

Звіт про фінансові результати на основі маржинального доходу

Показники

А

Б

В

Разом

Дохід від реалізації

500

400

100

1000

Змінні затрати:

 

 

 

 

Матеріали

45

30

10

85

Зарплатня

90

20

20

280

Обробка

165

10

10

195

Маржинальний дохід

200

180

60

440

Постійні затрати

 

 

 

 

Ремонт

15

10

20

45

Устаткування

10

20

20

50

Збут

15

10

10

35

Адміністративні затрати

30

70

120

220

Прибутки (збитки)

130

70

-110

90

 

При тому треба враховувати, що система обліку та калькулювання повних і затрат можуть давати різні фінансові результати підприємства.

Приклад. Підприємство виготовляє і реалізує продукцію. Ціна реалізації одного виробу становить 120 гривень. Дані про реалізацію за місяць такі:

виготовлено виробів – 100 штук;

реалізовано виробів – 80 штук;

змінні затрати на один вибір – 48 гри.;

постійні затрати на один місяць – 6000 грн. Фактичну собівартість одиниці продукції за повними затратами визначають так:

 

грн.

 

Прибуток від реалізації одного виробу: 120 – 108 = 12 грн. Далі порівняємо результати, отримані у звіті про фінансові результати за системою повних затрат та системою змінних затрат.

Звіт про фінансові результати за системою повних затрат

Грн.

Реалізовано (80 шт. х 120 грн.)                                             9600

Затрати (80шт. х 108 грн.)                                                     8640

Прибуток                                                                                960

Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат

                                                                                                  Грн.

Реалізовано (80шт. х 120 грн.)                                                9600

Затрати:

Змінні (80 шт.х 48 грн.)                                                            3840
          Постійні                                                                                    6000

Разом                                                                                         9840

Результат (збитки)                                                                    240

 

Різниця фінансового результату зумовлена різною сумою затрат, віднесених на собівартість реалізованої продукції.

За системою повних затрат на собівартість реалізованої продукції віднесено ту частину постійних затрат, яка відповідає кількості фактично реалізованої продукції (480 грн.).

Змінні затрати (100шт.* 48 грн.)                                         4800грн.
          Постійні затрати (6000 : 100шт) *80                                   4800грн.

За системою змінних затрат на собівартості відносять усю суму періоду (6000 грн.). різниця (1200 грн.) за системою повних затрат віднесення за залишок продукції на складі.

Якщо кількість виготовленої і реалізованої продукції однакова, то фінансовий результат однаковий за обома системам.

 

Приклад. Підприємство виготовило і реалізувало 100шт. виробів.

Звіт про фінансові результати за системою повних затрат:

Реалізовано (100 шт. * 120 грн.)                                  12000

Затрати (100 шт.* 108 грн.)                                          10800

Прибуток                                                                        1200

Звіт про фінансові результати за системою змінних затрат

Реалізовано (100шт. * 120 грн.)                                  12000

Затрати

Змінні (100шт. * 48 грн.)                                               4800

Постійні                                                                          6000

Разом                                                                              10800

Прибуток 1200

 

Приклад. Підприємство в поточному році виготовило 100 шт. виробів, а реалізувало 125 шт. (за рахунок залишку продукції на складі).

Реалізовано (125 шт. * 120грн.)                               15000

Затрати (125 шт. * 108 грн.)                                     13500

Прибуток                                                                    1500

Звіт про фінансові результати за системою змінних затрат

Реалізовано (125шт * 120грн.)                                  15000

Затрати

Змінні (125шт * 48 грн.)                                              6000

Постійні                                                                        6000

 

Різниця величини прибутку (1500 грн.) зумовлена постійними затратами у величині реалізованого залишку готової продукції на складі за системою повних затрат). Отже» на підставі викладеного можна зробити висновки:

Різниця суми фінансового результату за обома системами калькуляції
залежить від співвідношення виготовленої і реалізованої продукції:

а) якщо кількість виготовленої ідеалізованої продукції однакова, то величина прибутку буде однакова за системою як повних, так і змінних затрат;           

б) якщо кількість виготовленої продукції більша, ніж реалізованої, то прибуток за системою змінних затрат більший, ніж за системою;

в) якщо кількість виготовленої продукції менша ніж реалізовано, то прибуток за системою змінних затрат буде більший ніж за системою повних затрат.

Переваги системи обліку і калькуляції змінних затрат у тому, що вона:

1)     спрощує облік (а також нормування і планування) затрат і калькулювання, тому що постійні затрати не поділяють між видами продукції;

2)     дає змогу визначити взаємозв'язок затрат, обсягу виробництва і прибутку;

3)     точніше визначити фінансовий результат за принципом затрати-доходи";

4)     надає необхідну інформацію для прийняття рішень.

Недоліки системи обліку і калькуляції змінних затрат:

1)     труднощі поділу всіх затрат на змінні і постійні;

2)     дублювання системи обліку;

3)     заниження вартості залишків продукції на складі.

 

3.                      Ціна, методи ціноутворення

 

Одержання максимального прибутку можливе при оптимальному поєднанні обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається. Існують прості і ефективні визначення оптимального співвідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою застосування яких є попередній поділ витрат на постійні та змінні.

Задача максимізації прибутку заключається в тому, щоб визначити стан динамічної рівноваги між попитом і пропозицією, а також визначити рівноважну ціну і відповідний обсяг продаж.

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, становлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

При розробці цінової стратегії розглядаються цілі, пов’язані як з прибутком, так і з обсягом продаж і конкуренцією. Ціна визначає рентабельність всієї діяльності, не тільки визначаючи рівень прибутку, але й фіксуючи обсяг продаж ті умови, за яких досягається окупність всіх витрат (точка беззбитковості).

Визначна ціна безпосередньо формує рівень попиту і, отже, обсяг продаж при еластичному попиті. Надмірно висока або низька ціна може підірвати успіх товару. Існує декілька методів формування ціни.

 

Затратний метод формування ціни.

Почати з витрат – це, без сумніву, самий популярний підхід до розробки цінової стратегії. Оскільки виробник поніс витрати, преродньо, що він насамперед бажає визначити рівень ціни, що забезпечує покриття змінних і постійних витрат і одержання прибутку.

Традиційний спосіб становлення ціни (Р) полягає в додаванні до витрат, що відповідають плановому рівню випуску, декої фіксованої надбавки (d), що визначається бажаним рівнем рентабельності:

 

Р = С + d = Сзмін + Спост / Q + d

 

де Р, С і Q  - ціна, витрати на одиницю і загальна кількість товару, що відповідають плановому рівню випуску;

  Сзмінзмінні витрати на одиницю продукції;

  Спост – сумарні постійні витрати.

 

Призначення ціни тільки з позиції рентабельності може створювати ілюзію стабільного одержання прибутку.

Головний недолік ціни, яка визначається виключно з точки зору витрат, – це ігнорування залежності між ціною і обсягом продажу. Немає ніяких гарантій, що ця ціна забезпечить той обсяг продаж, виходячи з якого вона була розрахована.

Небезпечна ситуація, коли реальний обсяг продаж виявляється нижчим від бажаного рівня: це зазвичай підштовхує управлінців до додаткового підвищення ціни для збереження рентабельності.

При еластичному попиті ця поведінка цін призводить до подальшого зменшення обсягу продаж. Постійні витрати при цьому розподіляються на меншу кількість товару і виявиться, що при організації на фіксовану рентабельність необхідно буде підвищити ціну.

Таким чином, якщо в ціноутворенні підприємство притримується бажаного рівня випуску величини витрат і заданого рівня рентабельності, то воно може прийняти помилкове рішення.

Не розуміючи основної тенденції еластичного попиту можна помтися при прийнятті рішення.

Використовуючи в ціноутворенні поняття беззбитковості, можна виключити помилкові рішення.

Аналіз витрат дозволяє бачити наслідки різних нових стратегій, що розглядає підприємство. Сприяючись на результати аналізу легше перейти до аспектів ціноутворення, що мають якісний характер і пов’язанні з чуттєвістю попиту і реакцією конкурентів.

Дуже важливе для аналізу попиту поняття цінової еластичності: виражена у відсотках зміна обсягу продаж товару в результаті зміни його ціни на 1%:

 

 

Цінова еластичність, як правило, від’ємна, тому що підвищення ціни призводить до зниження попиту, і навпаки.

Цінність еластичності для прогнозування залежить від стабільності умов, в яких проводсь спостереження.

В багатьох випадках потрібно не тільки знати, як адаптувати ціни до реальної чуттєвості ринку, але й визначити, як впливати на цю чуттєвість в потрібному для підприємства напрямку.

Еластичність вимірює вплив зміни ціни на зміни обсягу продаж, але на показує вплив ціни на інші більш складні і часто комплексні характеристики, важливі для розуміння реакції покупця (наприклад, віддача переваги певній марці). Крім того, на практиці дуже важко досягти оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для визначення на їх підставі оптимальної ціни.

Використання гнучкої ціни, тобто продажу одного виду товару різним покупцям за різними цінами, - один з практичних прикладів управління еластичністю.

Для вибору варіантів зміни ціни керуються наступними правилами:

-  при еластичності попиту більше одиниці (попит еластичний) зміна ціни на 1% дає більше 1% зміни обсягу збуту. Отже, зниження ціни викликає таке зростання попиту, при якому загальна виручка зростає;

-  якщо еластичність попиту дорівнює одиниці, то кожний відсоток зміни ціни приносить 1% зміни обсягу збуту;

-  при еластичності попиту менше одиниці (попит нееластичний) зміна ціни на 1% дає менше 1% зміни обсягу збуту. Тому, зниження ціни не викликає такого підвищення попиту і не компенсує зменшення виручки.

Для максимізації прибутку фінансові менеджери використовують варіантні розрахунки прибутки при різних цінах і обсягах виробництва і визначають оптимальний обсяг виробництва і ціну, що забезпечують найбільший прибуток.

Випуск кожної додаткової одиниці продукції викликає приріст загальної виручки на величину, яка називається в економічній теорії граничною виручкою, а також збільшення валових (сумарних) витрат на величину, що називається граничними витратами. Якщо гранична виручка перевищує граничні витрати, то прибуток збільшується, і, навпаки, якщо гранична виручка менша граничних витрат, прибуток зменшується. При цьому потрібно пам’ятати правило: найбільший прибуток підприємству забезпечують, такі обсяг випуску продукції і ціна, за яких граничні витрати дорівнюють або максимально наближують до граничної виручки.


ЗМІСТ ПІДРУЧНИКА



Реклама!


Заказать реферат





Статистика

Всего 24 учебника


Поиск



Все книги на данном сайте являются собственностью их авторов и предназначены исключительно для ознакомительных целей.
Просматривая, скачивая книгу Вы обязуетесь в течении суток ее удалить.